РУСЛАН БОНДАРЕНКО: 
Випускник бакалаврської програми КБС «Пасторсько-капеланське керівництво». Проживає в м. Кам’янське, Дніпропетровська область. З дружиною Євгенією виховують двоє діток. В помісній церкві євангельських християн «Еммануїл» звершує служіння капелана. Керує відділом протидії наркоманії, алкоголізму в  громадській організації «Новий час». З 2015 року радник мера міста, Андрія Бєлоусова, на громадських засадах. Секретар Духовної ради міста. 

Навчання закінчилося, диплом отримано та є можливість, не поспішаючи, поговорити. Розкажіть про себе трохи.
Що ж розказати, не все можу описати, не все розповісти, не вистачить слів, щоб описати, наскільки Господь милуючий та люблячий. Непросте у мене було життя, як у кожної людини. Коли я був в шостому класі, батьки розлучились. Ця подія сильно вплинула на мене та на моє подальше життя. Але в 2003 році Господь знайшов мене, провів певним шляхом та сильно змінив. В 2010 році Бог подарував мені прекрасну дружину,  потім двох чудових діток. Я щасливий! 

Якщо дивитись Вашу сторінку в мережі Facebook, то можна зрозуміти, що Ви дуже активна та ініціативна людина, багато робите для громади міста. Яке Ваше служіння в церкві, з чого все починалось? 

Починав служіння в команді реабілітації. Ми допомагали людям, які були залежними від алкоголю, наркотиків чи мали ігрову залежність. Займався різною громадською роботою. В 2006 році ми з друзями створили благодійну організацію «Новий час».  Нашою метою була допомога в реабілітації людей. Крім того, ми займались профілактикою шкідливих звичок в молодіжному середовищі та навчальних закладах. Створили окремий відділ, який займався протидією наркозлочинам, наркокорупції, наркозалежності та іншим негативним речам, які є в суспільстві. Роботи було багато, та можна сказати, що ми досить успішно працювали. Тісно співпрацювали з державними соціальними службами, з поліцією, прокуратурою. Така співпраця допомогла вибудувати чесні, відкрити стосунки з цими державними органами. Кам’янське – це промислове місто, в якому було багато людей, залежних від наркотиків, алкоголю. Ми намагались цьому злу протистояти, насамперед, як духовна організація. 

У зв’язку з війною в нашій країні, коли люди чують слово «капелан», одразу уявляють священника чи віруючу людину, яка працює з військовими. Але «капелан» це досить широке поняття і включає не тільки військових капеланів. Розкажіть, як почалося капеланське служіння у вашому місті та які його особливості? 

На початку 2013 року, ще до усіх подій на Майдані, Бог дав в моє серце бажання організувати капеланське служіння. Я почав читати в інтернеті, що це таке, дивитися різні відео. Хотів розібратися сам, щоб мати можливість пояснити людям в церкві. Звернувся до людей в церкві, пояснив, що таке капеланство та яким воно буває. Розказав, що ми хочемо на регулярній основі служити людям, які перебувають у в’язницях, колонія, лікарнях та хоспісах. Люди відгукнулись. У нас сформувалася команда. На сьогодні команда капеланів нараховує 20 осіб. Ми працюємо з ув’язненими, допомагаємо соціалізуватися тим, хто вийшов на свободу. Крім двох колоній, які ми постійно відвідуємо у нас в області, служимо в хоспісі, відвідуємо лікарні, містечко для переселенців з окупованих територій Донецької та Луганської областей. Несемо Слово Боже, підтримуємо та допомагаємо усім, чим можемо. Також ми створили муніципальне капеланство.

Розкажіть детальніше, що таке муніципальне капеланство? Що роблять ці люди? 

Муніципальні капелани – це люди, які працюю з міськрадою, громадськими організаціями. Я, як радник мера, наче ті двері, через які ми можемо у місті робити різні християнські проекти. Ми створили Духовну раду при міській раді, в яку увійшли представники усіх конфесій: п’ятидесятники, баптисти, харизмати, греко-католики, римо-католики, православні Київського патріархату. От тільки про УПЦ МП не можу напевно сказати, бо в Раді вони наче є, але не відвідують наші зустрічі. Мене обради секретарем Духовної ради міста.  
Можна сказати, що муніципальне капеланство – це той місток, який пов’язує між собою громадськість міста, віруючих християн та міську владу.  Кілька місяців тому розпочали роботу над створенням капеланської служби в структурах поліції. На сьогодні не займаємось військовим капеланством. Передаємо різну допомогу у зону бойових дій, але поки що не маємо людей, які готові посвятити себе на служіння військового капелана. 

Як Ви стали довіреною особою мера, радником? 

Я  просто будував стосунки з людьми. Завжди був чесний з людьми, не тиснув на них, не тягнув в церкву, просто дружив, допомагав. І коли говорять, що зі мною хочуть мати справу різні бізнесмени чи державні службовці, бо кажуть, що я чесний та тримаю своє слово, то це тому, що я показую християнські цінності. Таким чином вибудувалась моя дорога до міської влади.
Чи не задають Вам запитання, для чого Ви співпрацюєте з владою, адже завдання християнина, в першу чергу, проповідувати Слово Боже? Як часто кажуть, що ми, християни, тут тимчасово і не повинні торкатись питань політики. 
Кожна людина потребує Бога, Його Слова, потребує духовного наставника. Як ми можемо проповідувати людям, якщо ми не показуємо Христа своїм життям. Я несу Євангеліє через своє життя, показую його своїми вчинками та справами. 
Три роки тому я відчув у серці спонукання від Бога показати нашій міській владі, чим відрізняються протестанти від православних. Нас довгий час вважали сектою в місті, тепер нам вдалось змінити цю думку, як у влади міста, так у більшості містян. На всіх наших заходах присутній мер, він охоче відгукується на запрошення. 

Яка Ваша основна функція як радника мера? 

Як радник мера  по зв’язках з громадськістю, я відповідаю за те, щоб розібратись в конфліктах, які виникають між державними органами та громадянами. Я намагаюсь вибудувати діалог з людьми, показати, яким дійсно є мер, не те, що можуть писати  ЗМІ чи говорити люди, а показати правду, його наміри та цілі в роботі на благо міста. Так само допомагаю меру побачити та зрозуміти, як і чим живуть містяни, з якими проблемами стикаються. Показати йому життя простих людей.

Чи дослухається мер до Ваших порад?

Так, мер дослухається до моїх слів. Якось у нас була зустріч з жителями одного мікрорайону.  Вони скаржилися на продаж алкоголю у вечірній та нічний час. І одна з перших моїх порад меру була вирішити це питання. Мер дослухався та на засіданні міської ради було ухвалено рішення про заборону продажу алкоголю в місті з 21:00 до 8:00. Також зараз займаємось демонтажем незаконних МАФів, в яких продають на розлив алкоголь. Більшість населення міста підтримують такі наші дії. Звісно, є такі, кому це не подобається, але їх не так багато. 

Люди знають, що Ви віруюча людина? 

Так! Усі знають, що я віруючий, християнин-протестант. Але у мене гарні стосунки з віруючими людьми та духовенством з різних конфесій. З ініціативи Духовної ради міста, про яку я вже розповідав, організовуємо та проводимо спільні заходи та акції у місті. Святкуємо разом Різдво, Великдень,  інші релігійні та державні свята.  Ось наприкінці травня провели Фестиваль сім’ї – марш за сімейні цінності.
Правда, представники духовенства Московського патріархату не беруть участі в наших заходах, я не засуджую, у них свої причина на те. Однак це не заважає нам спілкуватись. Дуже гарні стосунки маємо з духовенством Київського патріархату, отець Феодосій служить військовим капеланом, їздить на фронт, ми підтримуємо його. 

Часто вважають, що вчитися повинні лише молоді, а тим людям, які вже чогось досягли, мають велике служіння, навчання не потрібне. Ви досить успішна, активна, впливова людина у своєму місті, церкві. Як у Вашому житті з’явилася семінарія?  

Я закінчив багато різних церковних лідерських шкіл, але не мав вищої освіти, розумів, що мені потрібно більше знати, щоб бути ефективнішим в служінні. На одній конференції в Києві моєму єпископу розказали про можливість навчатись в КБС на капеланській програмі. Він повернувся і запропонував мені. Я одразу погодився. 

Звісно, коли зіштовхнувся з реальністю, зрозумів, як нелегко вчитися.  Не був готовий, але з Божою допомогою та за великої підтримки дружини, я справився. (посміхається) 

Я бачу результат і користь від навчання, чотири роки витрачено не даремно. Я ще більше ствердився в Бозі, отримав потрібні знання. В цій семінарії відчув дуже велику любов Божу до мене, зустрів чесність, щирість та турботливість викладачів, співробітників. Були мудрі досвідченні професори, які давали глибокі знання. Так, я докладав багато зусиль для навчання, але тепер я радію. Під час випускної церемонії весь час не міг стримати сльози. Семінарія ще більше запалила вогонь всередині далі йти та служити Йому з новими знаннями.  

З моєї команди капеланів вже двоє братів подають документи на вступ до Київської богословської семінарії. І один з друзів, які приїхали зі мною на випуск, задумався про навчання тут. 

Для чого християнам вчитися? 

Для того щоб продуктивно, якісно служити, потрібно знати. Знати Біблію, історію, глибоко знати ту сферу, в якій ми служимо. Щоб знати, як навчати інших, знати, як висловлювати думки так, щоб навіть дитині було зрозуміло, навчати правильно.  Семінарія допомогла мені краще проповідувати Слово Боже на кожному місці, де я буду: чи то серед політиків, чи серед звичайних людей в місті та до краю Землі.