12 березня 2020 р.
Енді Крауч (Andy Crouch) Оригінал статті "Love in the Time of Cjronoviruse"
У цей надзвичайний момент помісні лідери – люди, котрі очолюють і ведуть групи від 10 до 1000 осіб – мають, ймовірно, найпотужнішу, ніж будь коли, можливість формувати майбутнє Сполучених Штатів. Пропоную керівництво для нас – християнських лідерів сьогодення.
Формування культури тісно пов’язане зі змінами «горизонтів можливостей». Культура вказує нам, прямо і непрямо, безліччю способів, що ми здібні робити і що ні. І лідери відіграють неймовірну роль у просуванні цих горизонтів, особливо у часи потрясінь та криз. Ця роль реалізується через діяльність, що має дуже важливе символічне значення – що вони говорять, як вони це говорять, як тримаються самі та відповідають іншим – і через рішення, які вони приймають в інтересах інших.
У час, коли обставини навколо нас змінюються, відповідальність лідера полягає в тому, щоб говорити, жити і приймати рішення таким чином, щоб рухати горизонти можливостей до шалом, несучи добробут кожному, хто знаходиться у нашій сфері впливу, особливо вразливим категоріям.
З появою COVID-19 у Сполучених Штатах нам потрібно надзвичайно швидко змінити горизонти можливостей у двох фундаментальних сферах:
- Нам потрібно буквально за добу змінити норми соціальної взаємодії, щоб звести до мінімуму ризик передачі вірусу. Нижче я вкажу необхідні, на мою думку, кроки, що опираються на найкращі публічні дані про SARS-CoV-2 (вірус) і COVID-19 (хворобу). Ці кроки здаються радикальними. Важливо зазначити, що завчасне запровадження цих кроків потребуватиме неймовірних лідерських зусиль, тому що більшості людей, котрими ми керуємо, вони спочатку не видаватимуться необхідними. У питаннях пандемій, до заходів, які насправді можуть змінити ситуацію на краще, завжди потрібно вдаватись швидше, аніж ми гадаємо.
- Нам необхідно змінити напрямок соціальної енергії – від стривоженості та паніки до любові та підготовки. Ця криза надає надзвичайні можливості зміцнити невеликі спільноти любові та піклування про наших ближніх. Станеться це тільки тоді, коли наше керівництво зменшуватиме рівень страху, зміцнятиме віру та спрямовуватиме нас від самозахисту до служіння іншим.
Декілька причин вказують на те, що помісні лідери мають зараз унікально важливу можливість. Ми звикли до культури, сформованою ідеєю «де інде» – обраними урядовцями, особливо національного рівня; «зірками»; ЗМІ. Проте зараз ми зіткнулися з вірусом, котрий передається від людини до людини у малих і великих групах реальних людей. Це не якась там віртуальна криза – вона помісна, розгортається поміж нами. І помісне, персоніфіковане реагування – це буквально питання життя і смерті для багатьох.
Важливу роль відіграють губернатори, мери, керівники великих компаній і установ, однак неймовірно потужний ефект мають рішення церков, невеликих бізнес-структур і неприбуткових організацій. Події у Маcсачусетсі минулого тижня значною мірою пов’язані всього лиш з однією зустріччю десь 175 людей, за підтримки фірми «Біоген». Безліч християнських лідерів причетні до прийняття рішень щодо груп такого розміру. Ми можемо приймати рішення і змінювати горизонти, недосяжні для лідерів інших рівнів.
Зокрема, хоча уряд на всіх рівнях може силоміць привести до певних змін поведінки, наприклад через карантини чи сувору ізоляцію, силові заходи практично нездатні збільшити здібність народу любити інших та служити їм. Це досягається вірою і, понад усе, на наш погляд, християнською вірою. І роль християнських лідерів полягає саме в тому, щоб готувати християн до подібних моментів.
Запропоновані поради є результатом інтенсивних досліджень, що тривали близько місяця, медичних і санітарно-гігієнічних даних про COVID-19, доступних для широкого загалу. Я не маю доступу до закритих чи фахових джерел. Проте моє покликання як журналіста, чим професійно я займаюсь вже 15 років, полягає в тому, щоб прояснювати складне і незрозуміле, та робити це швидко. (Розмір даної статті показує, наскільки складною є поточна ситуація).
Якщо ви маєте доступ до більш спеціалізованих порад, обов’язково скористайтеся ними. Багато аспектів цієї кризи високо локалізовані, і кожен аспект буде щоденно змінюватись у осяжному майбутньому. Крім того, певна річ, що нам потрібно підкорятись вказівкам уряду у нашій місцевості. Однак я сподіваюсь, що наведене мною може стати загальними вказівками для оперативного і рішучого керівництва, що базується на любові і вірі.
Стаття складається з чотирьох частин. Якщо якась частина видається вам особливо практичною, зразу переходьте до неї:
- Що відбувається? Огляд самого важливого для християнських лідерів з будь-яких регіонів Сполучених Штатів, що варто знати про SARS-CoV-2 і COVID-19.
- Що необхідно комунікувати? Перелік найкориснішого, що інші можуть почути від нас – та найшкідливішого.
- Які рішення нам необхідно прийняти? Поради у прийнятті рішень щодо великих та середніх за чисельністю зібрань для християнських богослужінь, а також малих груп, що збираються у приватних домівках.
- Чого ми можемо сподіватись? Низка роздумів про реальну можливість того, що наші рішення протягом наступних декількох тижнів можуть змінити образ практики християнської віри у нашій країні і, якщо Бог виявить особливу милість, приведуть до пробудження церкви Ісуса Христа в Америці.
1. Що відбувається?
Раніше невідомий коронавірус SARS-CoV-2, котрий, ймовірно, виник у Китаї, досягнув Сполучених Штатів. Випадки COVID-19 – хвороби, яку викликає вірус, були задокументовані по всій країні. Він високо заразний, хоча і не настільки, як кір чи Ебола – миття рук і «соціальне дистанціювання» можуть суттєво вплинути на остаточну швидкість поширення. Станом на 12 березня у Сполучених Штатах є багато місць, де ще не зафіксовано випадків «групового поширення». Проте статистика з інших країн, куди вірус прибув у попередні тижні, свідчить, що кожен, у будь-якому місці материкового США, повинен вважати, що цей вірус присутній у їхній місцевості, навіть якщо інформації про захворювання не надходило.
COVID-19 – хвороба, викликана цим вірусом, є значно більш летальною, аніж звичайний грип, особливо серед вразливих категорій населення: людей похилого віку та з уже існуючими захворюваннями. Вони зазвичай помирають від двосторонньої інтерстиціальної пневмонії, найгіршого варіанту COVID-19. Підтримка хворих на такій пізній стадії хвороби потребує величезної кількості спеціалізованого обладнання та медичних знань. Водночас, у багатьох хвороба може не викликати загострень, або зовсім пройти непоміченою. Проте це тільки посилює ризик для інших, оскільки «безсимптомні» носії можуть передавати вірус високо вразливим, навіть не усвідомлюючи, що вони інфіковані.
Звідси виникає серйозний ризик, що перевищує статистику смертності від вірусу: його потенціал зруйнувати нашу систему охорони здоров’я, що призведе до значно більшої кількості смертей від COVID-19 та інших причин, яких можна було б уникнути. У Північній Італії – регіоні, багато в чому схожому на США, система охорони здоров’я, приблизно порівняна з нашою, вкрай перевантажена. І все це незважаючи на безпрецедентні карантини, спочатку на міському рівні, потім на регіональному, а зараз (ще з невідомими наслідками) – на загальнодержавному. Лікарі у Північній Італії на цьому тижні повідомляють, що вимушені вдаватись до «сортування хворих» як за часів війни – просто не лікуючи багатьох, хто потрапив до лікарні у занадто тяжкому стані. Також це означає, що люди зі «звичайними» медичними проблемами, включаючи критичні, не пов’язані з вірусом, можуть не отримати навіть первинної допомоги.
Керівництво охороною здоров’я у Сполучених Штатах децентралізоване. Це означає, що зони різних великих міст та регіонів реагуватимуть по-різному та піддаватимуться різному впливу. Так, під час епідемії «іспанки» у 1918-1920 рр., адміністрація Сент-Луїсу заморозила громадське життя буквально через декілька днів після перших випадків захворювання; чиновники Філадельфії чекали більше тижня, а поміж тим, дали «зелене світло» на проведення масштабного публічного параду. Як наслідок, рівень смертності від грипу у Філадельфії був більше ніж удвічі вищим, аніж у Сент-Луїсі. Прогнозовано можна очікувати подібні наслідки в різних частинах Сполучених Штатів.
Все це має потужні економічні наслідки, котрі вже відчутно б’ють по працівникам з почасовою та низькою платнею, особливо в готельній та туристичній галузях. Дуже ймовірне настання періоду економічної рецесії, або навіть чогось гіршого. Очевидно, що ми вже потрапили у смугу тривалої фінансової лихоманки та реальних економічних страждань. Більш того, наші продуктові магазини та аптеки є частиною всесвітньої мережі постачання, яке може бути суттєво порушене, коли різні країни відреагують на вірус припиненням торгівлі, туризму та обміну робочою силою – як це сталося з Італією увечері 10 березня.
2. Що необхідно комунікувати?
У формуванні культури ніщо не значущіше за дії, котрі мають символічну вагу. Інколи ця символічна дія набуває форми конкретних кроків, проте інколи – це просто ретельно підібрані слова і образи. Може здатися, що найнагальніша потреба зараз – прийняття рішень і, звісно, ми не можемо відмахнутися від рішень, які нам необхідно прийняти. Але не менш важливим у пересуванні горизонтів можливостей є те, що ми говоримо, як ми це говоримо і навіть як ми постаємо перед іншими, коли все це говоримо. Спосіб нашої комунікації формуватиме рішення та вибір, що їх робитимуть інші, і те, як вони будуть підходити до власного прийняття рішень.
Це значить, що на всіх нас, лідерів, покладено головну відповідальність – наскільки це залежить від нас – щоб ми не нехтували належним відпочинком, були занурені у молитву та роздуми, та були вільними від особистих страхів та тривог. Кожен день ми маємо розпочинати і закінчувати як діти нашого Небесного Отця, друзі Ісуса та вдячні отримувачі Святого Духа. Нам потрібно молитись про справжню духовну владу, вкорінену у любові, що виганяє страх, щоб берегти та спрямовувати наше життя коли ми керуємо та очікувати, що Бог додасть всього, що бракує нашому вразливому серцю, розуму й тілу.
Опираючись на це, ми будемо комунікувати певні послання. Ось послання, які, на мій погляд, можуть бути або найбільш руйнівними або ж найбільш корисними з боку християнських лідерів сьогодення.
Не варто казати людям: «Все буде чудово», чи навіть, «Все зрештою владнається».
Це неправда навіть за нормальних обставин. Кожна людська істота має померти; практично кожен мусить пройти через ті чи інші жахливі страждання. Подібні фрази можуть бути доречними батькам, котрі потішають малих дітей, але це не мова зрілої християнської потіхи.
Зокрема, більшість людей, з котрими ми спілкуватимемось, ймовірно зіткнеться з чималим стресом та стражданнями у найближчому майбутньому. Майже напевне вони стануть свідками страждань, особисто чи через ЗМІ. Ми маємо готувати їх до реальних труднощів, а істина в тому, що Бог буде присутнім у всіх труднощах, з якими вони зіткнуться.
Не варто казати переляканим людям: «Ви занадто гостро реагуєте».
Абсолютно вірно те, що люди, занурені у будь-які мас-медіа, реагують на новини і чутки не конструктивно. Проте атака на стривоженість звинуваченнями у надмірно гострій реакції навряд чи допоможе. На час написання статті, найбільша проблема більшості Сполучених Штатів полягає в тому, що багато людей і багато установ не реагують достатньо швидко.
Що майже напевно вірне, однак, так це те, що наші реакції невідповідні – ми реагуємо так, що це не збільшує нашої довіри до Бога і нашої любові до ближнього. І саме тому нам потрібно донести, з усією впевненістю на яку ми тільки здатні, низку наступних послань:
Варто казати: «Любов – причина, з якої ми змінюємо нашу поведінку».
Причина змінити наші практики, особливо щодо наших зібрань (дивись нижче) – не самозахист. Почнемо з того, стосовно цього конкретного вірусу – якщо люди молоді й здорові, інфекція може становити для них загрозу не більшу, аніж звичайний сезонний грип. Зміни потрібні заради наших вразливих сусідів – будь-якого віку з ураженою імунною системою і кому більше 70 – вони наражаються на смертельний ризик. Одна з фундаментальних аксіом християнського життя полягає у тому, що «сильні» мають зважати на «слабких» (див. Рим. 15). Ми приймаємо означені рішення не для зменшення власного ризику, але для захисту від ризику інших.
Водночас, деякі вдаються до кроків, часом надмірних, щоб захистити себе і свої родини, часто під тиском жахливої тривоги, котра у майбутньому скоріш за все тільки посилиться. Християнам так не личить. Ми не змінюємо своєї поведінки зі страху. У дуже відмінному контексті апостол Павло писав: «Я ж хочу, щоб ви були без журби», щоб його громада могла служити Господу (1 Кор. 7:32, Хоменко). Ми готуємось і до власних очікуваних потреб, і до потреб інших, щоб нам бути вільними від журби і здібними до служіння, коли постане потреба.
Цілком можливо готуватись, навіть невідкладно готуватись, керуючись любов’ю. Швидкі рішення готуватись – не паніка, якщо не супроводжуються агресією та тривогою. Християни мають готуватись – інколи невідкладно – але не панікувати.
Варто казати: «Готуйтеся до неприємностей».
Це не те ж саме, що сказати: «Хвилюйся про неприємності»; не буде це також порушенням Ісусового повеління з Матвія 6 не журитися про завтрашній день. За приклад нам варто взяти Ісуса, Котрий знову і знову попереджав Своїх учнів, що їхні найгірші очікування здійсняться. «І почав їх навчати, що Синові Людському треба багато страждати, і Його відцураються … і Він буде вбитий, але третього дня Він воскресне. І те слово казав Він відкрито» (Марка 8:31-32). Зазираючи далі власної долі, Він також провістив повне знищення Єрусалиму римським військом, плачучи над відмовою Великого міста вислухати Його слово миру (Луки 19:41–43).
Напередодні, перш ніж Ісусу довелося пережити невимовну трагедію та лихо Голгофи і Хреста, жоден з Його учнів не мав реальної уяви про те, що має статися майбутніми днями і роками (традиція стверджує, що всі одинадцять Апостолів померли мученицькою смертю). Тому, навіть вимовляючи слова потіхи, Ісус ясно зазначив, що Його друзі страждатимуть: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Івана 16:33).
Немає підстав вважати, що COVID-19 буде «кінцем світу» у будь-якому сенсі. Натомість, вона стосується широкої категорії подій, до котрих Ісус також готував Своїх учнів: «війни і чутки про війни», котрі не означатимуть кінця світу (Матвія 24:6).
Отож нам потрібно допомагати нашим підопічним приготуватися до неприємностей, щоб без панічного страху зустріти те, що принесе майбутнє. Ось найкраще почуте мною визначення тривоги: «уявити майбутнє без Ісуса в ньому». Коли ми усвідомлюємо, що Ісус присутній сьогодні і буде присутнім завтра, ми можемо звільнитись від панічного страху. Нам потрібно навчати і практикувати християнські дисципліни молитви, хвали, прохання і плачу, котрі допоможуть нам у наших стражданнях побачити Ісуса, реального і очікуваного – і довіритись Йому.
Понад усе варто сказати: «Не бійтесь».
Певним чином це перше слово християнського життя. Безсумнівно, це перше слово, проголошене ангелами у Новому Завіті. У нас немає потреби чогось боятись – навіть коли ми лежатимемо на смертному ложі. Єдине, чого варто страшитись, як сказав Ісус – того, хто може вкинути до пекла душу і тіло. Але ми були врятовані від цього страху і цей порятунок означає, що насправді ніщо не може відлучити нас від любові Божої.
3. Які рішення нам необхідно прийняти?
Якщо коротко, то будь-хто, будь-де у Сполучених Штатах, відповідальний за будь-яку групу людей має змінити спосіб за якого ці групи збираються – терміново і кардинально. Ці кроки ще декілька тижнів тому здавались немислимими. Зараз вони життєво необхідні, якщо ми хочемо захистити тих, хто вразливий до COVID-19 і систему охорони здоров’я, яка опікуватиметься ними. Стисло, мої поради наступні:
Богослужбові зібрання мають продовжуватись після первинних скасувань, необхідних для задіяння нових правил поведінки, але в ідеалі – чисельністю менше 100 та з нечуваною обережністю, знайомою у Сполучених Штатах лише небагатьом.
Інші зібрання громадян, заплановані раніше, ніж через вісім тижнів, необхідно скасувати негайно. [Зі змінами на 15 березня 2020 р. – видалити слова про пропоновану максимальну кількість, базовану на вказівках CDC, що зменшували максимально рекомендовану кількість з 250 до 50 осіб, та слідувати новим вказівкам CDC про скасування заходів на наступні вісім тижнів].
Малі групи можуть продовжувати спільні зустрічі і роботу. Проте ми маємо внести суттєві поправки у спілкування один з одним вдома та на роботі.
Між християнськими лідерами та керівниками коледжів, NCAA, бізнес-структур та тими, хто вже прийняв кардинальні рішення є одна величезна відмінність: Багатьом з наших груп потрібно продовжувати зустрічі у тій чи іншій формі. Ці групи життєво важливі для духовного, емоційного і, в глибинному сенсі, фізичного здоров’я.
Це має бути істинною ознакою будь-якого поклоніння. «Уважаймо один за одним для заохоти до любові й до добрих учинків. Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той» (Євр. 10:24-25). Автор цих слів, що жив у світі, добре знайомому з небезпекою епідемій (проте не знайомому з механізмом їх дії), котрий заохочував свою громаду збиратись навіть за наближення очікуваного Судного Дня, навряд чи сказав би, що нам потрібно припинити богослужбові зібрання за умов інфекційної хвороби.
Поклоніння життєво необхідне для людського добробуту. Почнемо з того, що всі ми постійно чомусь поклоняємось. Ідолопоклонство, яке ятрить навіть добре дисципліноване християнське серце, коли ми стикаємось з безперервним потоком жахливих новин і чуток, можна насправді вмертвити тільки тоді, коли ми збираємося з іншими, щоб «підносити Богові хвалу, слухати Його Святе Слово та просити, для себе і інших, речей, необхідних для нашого життя і спасіння» (Книга спільних молитов).
Зокрема, більшість християн вірить, що таїнство Вечері Господньої або Святого Причастя означає реальну присутність Христа. Навіть традиції, котрі менше акцентують значимість хліба і чаші, вважають Церкву Тілом Христовим, Його реальною присутністю на землі. Зараз нам Його присутність потрібна як ніколи.
Отож богослужіння мають продовжуватись, найкраще в групах менше 100, та з запровадженими кардинальними новими обов’язковими правилами поведінки.
На цю тему є дуже хороші настанови Лаймена Стоуна (Lyman Stone), християнського місіонера у Гонконзі, за сумісництвом також професійного демографа, що має потужну підготовку зі статистики та у галузях, суміжних з охороною здоров’я. Замість того, щоб повторювати тут його поради, раджу керівникам церковних богослужінь прочитати його вказівки: Prepare Your Church for COVID (Підготуйте свою дитину до COVID).
Фактично лідери мають зобов’язати кожного щодо повного дотримання суворих правил дезінфекції та створити умови для ефективного соціального дистанціювання перед, впродовж та після богослужбових зібрань. Запровадження цих заходів буде вкрай складним для великих церков та може потребувати встановлення альтернативного розкладу богослужінь, що уможливлює менші групи. Коли ж належні правила поведінки будуть запроваджені, а кількість зведена до прийнятної, і богослужіння, і спілкування у церквах може продовжуватись навіть посеред епідемії.
Інше корисне керівництво і форма-планувальник безпосередньо для церков, з поглибленою тактичною допомогою для запровадження загальноцерковного плану реагування, було розроблене Інститутом гуманітарного лиха Уітонського коледжу і знаходиться на їхній COVID-19 Інтернет-сторінці.
Доки не з’ясується, що поширення вірусу припинилось і крива захворювань пішла на спад, буде вірним рішенням скасувати громадські заходи, що не є поклонінням Богу у Слові і Таїнстві. Заходи, заплановані раніше, аніж через вісім тижнів, потрібно терміново скасувати. [Виправлено 15 березня 2020 о 21:10 EDT, щоб видалити слова про попередню пропоновану максимальну кількість зі 100 – я раджу скасувати всі громадські зібрання, опираючись на переглянуте керівництво CDC, опубліковане 15 березня 2020 р.]
За нормальних часів ми отримуємо задоволення, збираючись на різноманітні публічні заходи розважального, навчального та іншого характеру, безпосередньо не пов’язані з богослужіннями.
Зараз всі подібні публічні заходи необхідно припинити. Вони не настільки важливі, як поклоніння Богу і духовне спілкування та несуть неконтрольовані ризики поширення вірусу.
У регіонах, що ще не зіткнулися з навалою захворювань, спричинених цим вірусом, зазначені поради можуть видатись занадто радикальними. Поза сумнівом, певні заходи у певних локаціях можуть насправді відбутись без реальних ризиків. Проте ми не знаємо, що це за події і що це за локації. Навіть у сільській місцевості майже напевно вже присутні носії вірусу, а в сільській місцевості зазвичай більший відсоток літніх, а тому більш вразливих, мешканців. Якби подібні зібрання були настільки ж необхідними для людського життя і добробуту як богослужіння, їх варто було б продовжити. Але враховуючи те, що вони не є життєво необхідними, виявом мудрості та любові буде перенести або скасувати їх усюди.
Хочу сформулювати це особливо виразно: якби ви знали, що дорога вам літня людина помре, бо відвідала ваш захід, або ж просто перетнулася з тим, хто відвідав, і скасування вашого заходу могло б попередити цю смерть – ви б скасували? Щодо регулярних християнських зібрань, моя позиція така: якщо ми виконали всі можливі запобіжні заходи, ми не повинні скасовувати їх з цієї причини. Ми не боїмося померти, не боїмося і самої смерті, а зібрання і поклоніння Богу – це покликання народу Божого. Але наражати когось на ризик заради концерту, лекції, благодійного банкету або навіть весілля? Враховуючи все, що ми зараз знаємо і не знаємо, це здається нерозважливим.
Авторське доповнення: наступні абзаци стосовно майбутніх подій були високо актуальними станом на 12 березня. Станом на вечір 15 березня 2020 року CDC попросило скасувати заходи з чисельністю більше 50 учасників (я раджу скасувати всі небогослужбові заходи) протягом восьми тижнів. Організатори заходів мають керуватись вимогами CDC, котрі можуть змінитись у майбутньому. Я залишаю наступні абзаци у їх первинній формі, щоб задокументувати свої думки про те, як ми маємо формувати свої міркування щодо подібних рішень за відсутності офіційних вказівок.
Багато хто з нас відповідальний за прийняття рішень щодо майбутнього. Вкрай складно передбачити перебіг SARS-CoV-2 у тій чи іншій частині Сполучених Штатів, і перебіг цей значною мірою залежатиме від рішень, які ми всі приймаємо сьогодні. Наразі майже всі перевізники скасували додаткову платню за зміну планів подорожей. Враховуючи поточну невизначеність, приймати рішення щодо якихось заходів раніше, ніж через чотири тижні, здається передчасним. Перед нами просто занадто багато невідомого. У якийсь момент, навіть за найгіршим сценарієм, вірус досягне очевидного піку і почне спадати – тоді ми зможемо почати складати хоча б попередні плани на наступні місяць або більше.
Але сьогодні важливо, щоб ми скасували заходи щонайменше на місяць наперед, з двох причин. По-перше, вкрай малоймовірно, щоб загроза поширення вірусу минула, враховуючи 14-денний період, коли громадяни можуть передавати вірус іншим. По-друге, більш важливою причиною є символічна дія. Скасування запланованих на майбутнє подій формує горизонти можливостей для складних рішень сьогодні. Воно допомагає створити швидку зміну в поведінці, конче необхідну сьогодні, якими б не були умови через чотири тижні. З цієї причини, навіть якби ми могли якось знати напевне, що через чотири тижні буде «відбій» тривоги загрози публічному здоров’ю, скасування означеної події сьогодні все одно буде виправданим.
Щоб було зрозумілим, як професійний музикант і промовець, я не тільки люблю подібні заходи, але й отримую з них значну частину своїх прибутків (непрямо – мої публічні виступи оплачує організація, на яку я працюю). Доки не мине загроза цієї епідемії, я буду послідовно скасовувати мою участь у всіх заходах протягом чотирьох тижнів і відшкодовувати моєму роботодавцю-неприбутківцю втрату його прибутків – не для того, щоб захистити себе, але щоб допомогти керівникам прийняти надзвичайно складні рішення щодо скасування подібних заходів.
Водночас, зараз як ніколи важливо збиратись у малих групах.
Близьке християнське спілкування – зустріч з іншими, хто знає нас на ім’я, хто буквально є нашими ближніми братами і сестрами у Христі, для вивчення Божого Слова, ламання хліба і спільної молитви – для християн це не якийсь необов’язковий додаток, це джерело нашого життя і здоров’я у Христі. Не добре людині бути самотньою.
Крім того, значна частина найкращої праці виконується у малих командах. Для великих бізнес-структур, особливо з великими офісами, буде доречним перейти на формат роботи з дому. Проте невеликі компанії і організації не створюють такий рівень ризику, як велика, неконтрольована офісна споруда. Навіть ті, хто міг би працювати з дому, потребують спільноти та співробітництва з іншими.
Моя обґрунтована думка наступна: за умови, якщо ніхто не захворів і немає підстав вважати, що хтось піддавався впливу SARS-CoV-2 і проходить 14-денний період потенційного поширення інфекції – немає вагомих епідеміологічних підстав не збиратись разом для спілкування, заохочення, спільної праці, святкування і відпочинку – якщо ми радикально змінюємо правила взаємодії один з одним.
[15 березня 2020 р. 21:10 EDT – я хочу підкреслити, що вказівки у цьому розділі більш суворі, аніж поточні вимоги CDC, де рекомендовано обмежити зібрання до кількості менше 10 осіб, якщо установи працюють з «групами ризиків». Я раджу обмежити всі наші збори, з якою б групою ми не працювали, до менш ніж десяти, з дотриманням суворих запобіжних заходів, зазначених нижче. Кожен повинен бути постійно проінформованим про офіційні вказівки, котрі можуть змінюватись щодня, та коритися офіційним наказам, що нестимуть більш обмежувальну дію, аніж зазначені рекомендації. Я також додаю фразу «публічне здоров’я» до фрази «мінімальний ризик» у наступному абзаці. Публічні збори в цілому підвищують ризик особистого інфікування. Цей особистий ризик має бути зваженим, особливо протягом наступних тижнів чи місяців, у світлі реальної користі від особистого спілкування та психологічних, емоційних і фізичних ризиків повної ізоляції. Я зараз спокійно приймаю у себе вдома людей, виконуючи всі зазначені нижче запобіжні заходи].
Групи з менше ніж десяти осіб можуть збиратися разом з мінімальним ризиком для публічного здоров’я за умови, що:
1) жоден з присутніх не хворий і не має жодних підстав вважати, що вони контактували з SARS-CoV-2;
2) поверхні спільного користування продезінфіковані перед та після зустрічі;
3) кожен ретельно миє свої руки (не менше 20 секунд) після приходу та повернувшись додому;
4) їжа та напої подаються індивідуально, та
5) між членами різних сімей та їх майном витримується максимально можлива відстань.
У вівторок, 9 березня ми з дружиною радісно приймали вісім гостей-студентів з коледжу у Новій Англії у себе вдома поблизу Філадельфії. Ми спілкувалися за столом, пригощаючись булочками та чаєм, ділились своїми історіями, співали і молились разом.
Проте ми з Катериною змінили і свою поведінку, і поведінку наших гостей у багатьох важливих моментах. Ми продезінфікували всі дверні ручки, сантехніку і раковини у будинку перед їх прибуттям. Коли вони прийшли, ми попросили їх всіх ретельно помити руки. Ми мінімізували спільний контакт їжі та напоїв, подавши кожній особі своє. Інша річ, яку варто було зробити, і краще робити у майбутньому – організувати для кожного місця так, щоб між присутніми залишалась розумна відстань, найкраще, біля 1 метру.
Єдиною справжньою проблемою була складність дотримуватись зазначених заходів, і не тому, що їх важко виконувати, а тому, що вони радикально відрізнялись від загальноприйнятих культурних норм. Було надзвичайно важко опиратись бажанню обійняти чи потиснути руку, або розмовляти з людиною, витримуючи дистанцію. В цілому мета означеного керівництва – мобілізувати у нас, лідерах, достатньо сил, щоб зробити ці заходи частиною «горизонтів можливого», щоб це стало для всіх нас чимось звичайним – дозволяючи нам зустрічатись по домівках, створювати домашнє робоче середовище і будувати соціальні зв’язки, необхідні для любові і служіння іншим.
У всіх цих драматичних змінах, керівники мають бути першими і вести за собою.
Було очевидним, що коли наші радісні, сповнені надій гості-студенти прибули у вівторок, питання зміни соціальних норм, покликаних захистити один одного від вірусу, турбувало їх зовсім мало, якщо взагалі турбувало. Дуже мало з того, що вони бачили по дорозі з коледжу до нашої домівки, примусило їх стривожитись чи відчути необхідність змінювати те, що раніше було «нормальним». Поза сумнівом, дуже дивно себе почуваєш, коли тільки перетнувши поріг чийогось дому тебе просять помити руки.
Будь-які зміни, до яких ми примушували інших, для більшості здавались передчасними. Насправді, якби ці зміни не здавались передчасними – якби ми дочекались явних ознак кризи у нашій місцевості – майже напевне вони були б запізніми. Безліч людей наразились на ризики, яких можна було б уникнути за більш мужнього і рішучого керівництва.
Тому нам потрібно використати кожну крихту наявного соціального капіталу – який би офіційний чи неофіційний вплив ми не мали – щоб змінити поведінку. І хоча питання, яких я торкнувся, стосуються лише термінових потреб сфери охорони здоров’я, у кінцевому рахунку це те, у чому полягає будь-яке керівництво, потрібне у всіх сферах цієї кризи: особистісній, емоційній, у копіткій праці пересування горизонтів можливостей для інших, так щоб кожен, за кого ми відповідальні, - особливо вразливі категорії, - могли жити і функціонувати повноцінно.
4. Чого ми можемо сподіватись?
Перше, ми маємо всі підстави вважати, що ця епідемія минеться. Навіть «іспанський грип», що вбив близько 3% населення всього світу посеред жахливої війни пішов на спад, коли дивовижна імунна система людини пристосувалась до вірусу. Можливо через декілька місяців, майже напевне – через декілька років, найгірше з цих жахливих часів минеться.
Ми цілком можемо сподіватись, що економічні витрати, спрямовані на подолання цієї епідемії, хоча і дуже серйозні у найближчій перспективі, подібно іншим епідеміям у минулому, все ж зменшаться. Опираючись на історію минулого, найбільш ймовірне V- чи U-подібне відновлення, хіба що ця подія виявить систематичні слабкості всесвітньої фінансової системи (що, на жаль, не виключене і може привести до довгого L-подібного відновлення, через яке пройшов світ після 2008-2009 років).
Проте хоча ми і сподіваємося на покращення разом з нашими сусідами і задля добробуту наших сусідів, християни насправді мають фокусуватись не на цих медичних чи економічних наслідках.
Справжня християнська надія – наша найвища впевненість, вкорінена у воскресінні Ісуса Христа з мертвих, полягає у тому, що Творець Всесвіту – також Викупитель і опора світу, що одного дня Він повернеться, щоб оновити усе твориво. Це не просто надія всього світу, але і наша особиста, покладена на дивовижні і прекрасні слова Гейдельберзького катехізису:
Що є твоєю єдиною надією в житті та смерті?
Що я не залишений на себе,
але душею й тілом,
у житті та смерті,
належу моєму вірному Спасителю Ісусу Христу.
Він повністю заплатив за всі мої гріхи
Своєю дорогоцінною кров’ю,
і звільнив мене
від будь-якої влади диявола.
Він також береже мене так,
що без волі мого Небесного Отця
і волосина не впаде з моєї голови;
насправді, все, що трапляється
сприяє моєму спасінню.
Тому, Духом Своїм Святим
Він також запевняє мене
у вічному житті
та спонукає мене від усього серця добровільно
та з готовністю віднині жити для Нього.
Одна з чудових можливостей цієї кризи – нагода заново засвоїти ці слова, навчати наших дітей і новонавернених, та втілювати їх у життя разом.
Проте між просто світськими сподіваннями відновлення здоров’я і добробуту, і остаточним сподіванням відновлення всього творива, гадаю, є декілька винятково християнських «проміжних» сподівань, котрі мають стимулювати наше лідерство.
1. Ми маємо безпрецедентну можливість нести викуплення посеред страху та кризи.
У «Праксісі» ми почали розмежовувати експлуататорські, етичні та викупні види діяльності. Більшість світу діє експлуататорськи, особливо за обставин дефіциту та загроз. Посеред пандемії, на жаль, будуть приклади, коли люди і установи діятимуть, просто щоб захистити себе за будь-яку ціну.
На щастя, більшість людей і багато установ прагнуть діяти етично – робити те, що правильно, сподіваючись, що одночасно можна робити добро і досягати успіху. Ми вже маємо нагоду спостерігати чимало надзвичайних прикладів етичних вчинків у цій кризі.
Але християни покликані не просто до етичних дій – вони покликані до викупних дій, характерних творчим відновленням через жертовність. Ми та організації, котрі ми очолюємо, маємо можливість відмовитись від усіх експлуататорських практик, піти далі етичних дій та вдатись до рішучих, творчих і жертовних рішень, щоб відновити зламане і пошкоджене.
У майбутньому ми з колегами з «Праксісу» надаватимемо більше ресурсів для лідерів бізнес-структур та неприбуткових організацій, котрі хочуть використати цю можливість не для захисту себе самих, свого багатства чи своїх структур, але щоб померти для себе, оновити культуру і благословити народ.
2. Ми можемо відродити місце домівки як фундаментальної одиниці індивідуальності, місця, де нас найкраще знають і турбуються.
Багато з нас – члени власних родинних домівок, але водночас ми є частиною дому Божого. І багато членів нашої церкви і громади не мають іншої справжньої сім’ї, крім церкви. В історії Церкви неодноразово згадуються помісні «домівки», родинні аванпости Царства Божого, котрим вдавалось максимально ефективно піклуватись про нужденних своїх, та досягати і піклуватись про нужденних оточуючих.
У часи, коли великі зібрання сформували нашу уяву про сутність і значення «церкви», коли медіа та знаменитості захопили всю нашу уяву і примушують нас вважати, що справжні вплив і цінність знаходяться деінде, ми маємо чудову можливість відбудувати фундамент справжньої любові та турботи – кола людей, споріднених один з одним як брати та сестри, котрі знають і котрих знають, котрі люблять і котрих люблять, і котрі вирушають на служіння світу.
Це може бути невимовним дарунком. І якщо ми добре скористаємось цим дарунком, не збиваючись у захисні купки, але збираючись у невеликі гостинні громади любові, ми можемо стати свідками третьої, найсміливішої надії.
3. Ми можемо стати свідками пробудження справжньої християнської віри і учнівства та оновлення церкви Ісуса Христа у Сполучених Штатах.
Епідемії часто охоплювали римський світ. Вони регулярно спустошували міста та регіони. Хоча древні люди не розуміли, що хвороби викликаються мікробами і бактеріями, вони інстинктивно розуміли, що треба бігти з міст, якщо така можливість існує.
Перші християни, котрі вважали себе домом Божим у своїх містах, не втікали від епідемій. Вони залишались і служили. У своїй книзі Становлення християнства, соціолог Родні Старк за допомогою статистики намагається довести, що подібна посвята наданню необхідної допомоги людям, що постраждали від епідемій була, власне, головним чинником, що сприяв росту Церкви у перших століттях нашої ери.
Коли ви одужали, скажімо, від чуми, де б ви забажали поклонятись? У язичницьких храмах, чиї священики та оточення втекли за перших ознак проблеми? Чи у домівці сусіда, котрий надавав вам харчі та воду, турботу та співчуття, ризикуючи власним життям?
Коли відступить це лихо, що згадуватимуть наші сусіди про нас? Чи згадуватимуть вони, що християни вдались до невідкладних, рішучих дій щоб захистити вразливих, навіть якщо це вартувало багато чого для них і їхніх організацій? Чи пам’ятатимуть вони як добре підготовлені і вільні від паніки родини їх сусідів-християн відвідували нужденних (водночас захищаючи їх, витримуючи належну соціальну відстань!), вдовольняли їх потреби та несли надію? Чи пам’ятатимуть вони, що вдавшись до всіх можливих запобіжних заходів, ми все одно збирались, щоб поклонятись і славити Бога разом, тиждень за тижнем, святкуючи воскресіння – що навіть припинивши несуттєве, ми чітко дали зрозуміти, що служіння і поклоніння Богу є найвеличнішою та найсуттєвішою метою нашого життя?
Як у часи коронавірусу ми пересуватимемо горизонти можливостей, не тільки для тих, ким ми безпосередньо керуємо, але і для всієї нашої культури?
Більш ніж будь-коли за мого життя, напрямок оточуючої культури і майбутнє всіх, кого ми любимо і турбуємось, буквально знаходиться у наших руках. Нехай Бог вже сьогодні спрямовує рішення, котрі ми приймаємо і те, як ми все це комунікуємо.
Енді Крауч (Andy Crouch) є автором таких книг як Формування культури (Culture Making), Технологічно мудра сім’я та інших. Він є партнером з питань богослов’я та культури у «Праксісі» (Praxis).
Переклав на українську Андрій Заліщук. Відповідальність за якість перекладу несе перекладач.