«Це кінець світу чи тільки репетиція?» Таке запитання мені нещодавно поставили через пандемію коронавірусу. Поки увага більшості ЗМІ зосереджена на цій темі, в світі стається чимало подій та лих, які забирають життя людей, а ми про них навіть і не чуємо. Найчастіше, ми гаряче реагуємо тільки на ті події, які відбуваються поруч з нами або втручаються в наше життя.

  На невизначеність та непередбачуваність подій, обмеження в звичному способі життя, загрози своєму здоров'ю та життю та своїх близьких люди реагують по-різному. Хтось поспішає в магазин і аптеку, щоб поповнити запаси необхідних (і не дуже) товарів, ліків, захисних засобів. Хтось безтурботно ставиться до закликів дотримуватися карантину та підвищених правил гігієни. Хтось мобілізується, щоб допомогти працівникам екстрених і медичних служб. Хтось звинувачує керівні органи країни й міст за відсутність або неадекватність заходів забезпечення захисту громадян і підсилює паніку в соціальних мережах, поширюючи неперевірені страшилки.           

2. Освячення, яке включає утримання від блуду та доброчесне ставлення до братів по вірі (1 Сол. 4:3-7). Здавалося б, в період епідемії мораль і взаємодопомога суспільства повинні зростати. Однак похоті плоті ніхто не відміняв, а бажання нажитися на розгубленості людей, які застрягли на кордоні, за рахунок спекуляцій і обмежень транспортних сполучень, показує рівень моральності людини.

3.  Любов один до одного, яка проявляється в старанній праці, в розважливих обмеженнях і взаємодопомозі (1 Сол. 4:9-12). Солуняни були навчені Богом допомагати не тільки своїм братам, а й тим, що в Македонії. Але їм потрібно було навчитися жити тихо. Справа не в тому, щоб вести життя самітника-ісихаста (від грецького «хесухадзо» ‒ «вести тихе життя»), а в тому, щоб не створювати галас, паніку й метушню навколо себе або якихось подій. Займатися «своєю справою», а не ставати «експертом» в політиці, медицині, транспорті або економіці, будучи слюсарем. Якщо ти сантехнік, айтішник, водій, то займайся своєю справою і залиш фахівцям виконувати свою роботу. «Працювати своїми руками» ‒ не потрібно на словах виконувати чужу роботу. Роби те, до чого покликаний і чому навчений. «Поводились пристойно перед сторонніми» ‒ на репутацію християн і церкви в суспільстві завжди звертається увага навколишніх, а тим більше в кризові моменти. Халатність, непотрібний ризик, ігнорування слушних запобіжних заходів під виглядом високої духовності й довіри Богу, що призводять до шкоди здоров'ю або загибелі людей, не залишають ніякої поваги до християн в очах зовнішнього суспільства. «Ні від кого не залежати» ‒ потрібно навчитися жити відповідно до можливостей. Непомірні апетити і жадоба збагачення,  які вганяють людину в борги й фінансову залежність, ‒ це не ознака духовної зрілості. Період кризи найкраще демонструє необхідність особистих заощаджень, а не життя в кредит.

4. Віра в воскресіння мертвих (1 Сол. 4:13-18). У період пандемії смерть людей неминуча. Однак це не повинно деморалізувати християн, але навпаки, вони повинні стати інструментами Божої підтримки й розради. Бог не гарантував християнам імунітет від будь-яких вірусів. Павло попереджав солунян про прихід страждань. Відмінність християн в тому, що страждання і смерть вони приймають з надією, гідно, в очікуванні зустрічі з Господом.