Ранні християни були «книжними» людьми. У порівнянні з іншими релігійними групами, тільки євреї можуть зрівнятися з християнами у використанні написаних текстів на богослужіннях. Хоча в перші століття нашої ери далеко не всі християни були грамотними людьми. Вони продукували тексти для загального читання вголос під час зібрань, а також компактні варіанти (зазвичай повторно використовуючи папірусні сувої) для особистого читання в подорожах. За перші три століття свого існування християнські автори створили не менше двохсот документів і це при тому, що християни були відносно невеликою групою серед римського населення. Аналога подібної практики серед інших релігійних груп в римській імперії просто не існує.
Ларі Хуртадо відомий британський фахівець у сфері текстології констатував: «Від інших релігійних рухів тих днів, таких як мітраїзм або культ Юпітера Доліхена, наприклад, збереглися залишки численних святинь і дарчих написів, але немає текстів. Від раннього християнства, проте, не залишилося ніяких відомих церковних будівель або написів до третього століття, але зберігся величезний перелік текстів. Це ще одне свідчення того, що раннє християнство відрізнялося від, принаймні, більшості інших релігійних груп того часу» (Destroyer of the Gods: Early Christian Distinctiveness in the Roman World).
Відмінною особливістю послань ранніх християн була їхня довжина і зміст. Наприклад, послання до Римлян майже у два рази довше найдовших збережених листів Цицерона й Сенеки. Ймовірно, одержувачі послання до Римлян були більше здивовані його довжиною, ніж змістом. Навіть критики Павла визнавали, що його листи мають більшу вагу й авторитет, аніж його фізична зовнішність й ораторські здібності (2 Кор. 10:10). Серед філософських і релігійних груп ніхто не використовував епістолярний жанр для навчання так, як християни. На копіювання одного манускрипту послання до Римлян переписувачу необхідно було близько 12 години, а це значить два-три дні роботи.
Для деяких з нас переписування тексту від руки стало незвичним і навіть забутим заняттям. Очевидно, що створення і поширення таких текстів вимагало часу та фінансових витрат. Тому автори детально обмірковували те, що вони писали, адже у них не було можливості одразу щось виправити або пояснити. Громадської поштової системи не існувало, тож розвивалась мережа посланців між церквами й навіть за її межами, так що з християнськими апологіями були знайомі й язичницькі мислителі, такі як Цельсій.
У перші два століття нашої ери поширеною формою літератури були сувої. Однак серед християн ширився прототип того, що ми сьогодні називаємо «книгою», так званий кодекс зі зшитими сторінками. Наприклад, у другому столітті 95% всієї нехристиянської літератури зберігалося на сувоях, тоді як 75% християнських текстів зберігалося в кодексах. До того ж, саме тексти Писання (Старого і Нового Заповітів), які призначалися не для особистого користування, а для богослужінь, копіювалися в кодексах. Інші богословські твори записувалися на сувоях.
Така перевага кодексів над сувоями у християн очевидно суперечила тодішній моді на сувої. Фактично християни створили нові тенденції в книговиданні й випереджали своїх світських сучасників у використанні передової технології. Вони експериментували з різними способами зшивання аркушів папірусу – зшиваючи складені навпіл листи кожен окремо, складені в один стос або в кілька стосів. Кодекси могли містити кілька книжок на відміну від традиційних сувоїв. Таким чином, ранні християни адаптували використання кодексів для своїх богослужбових потреб. Проте, створення кодексів вимагало не тільки навичок письма, але потрібно було вирахувати необхідну довжину папірусу, порізати на сторінки, записати текст в правильному порядку з обох сторін (на відміну від сувою) і потім зшити.
Ще однією унікальною рисою християнських рукописів було використання nomina sacra. Це літературний прийом, відповідно до якого імена осіб Трійці скорочувалися до першої та останньої літери з рискою над цими літерами. Наприклад, ім’я Ісус в грецькому манускрипті скорочувалося до ΙΣ (ΙΗΣΟΥΣ). Таке написання символізувало пошану до імені Бога, подібно до тієї практики, яка існувала в єврейській писемності.
З цієї історичної довідки можна взяти три уроки:
1. Книжки довговічніші за каміння.
Хоча кам’яні споруди свідчать про колись величні релігії, відсутність письмових джерел нівелює їхню соціальну значимість для наступних поколінь. Не зважаючи на розвиток засобів візуалізації й кіно, християни повинні залишатися прихильниками письмового Слова як інструменту Божого об’явлення. Видимі образи, які демонструються на екрані, обкрадають нашу уяву, так що людина, яка виховується на відео, починає мислити нав’язаними їй образами. Я не проти кіноіндустрії, але вона ніколи не замінить читання Біблії та хорошої літератури.
2. Християни за прогрес.
Послідовники Ісуса виявилися далекогляднішими й випереджали світський прогрес в поширенні літератури. В епоху високих технологій часто християни відстають від суспільства і з великими труднощами впроваджують новітні технології. Однак реалії карантину змушують християн звернути увагу на цифрові технології й адаптувати їх під свої потреби. Варто скористатися прикладом ранніх християн і бути про-активними в розвитку технологій для слави Божої та поширення Євангелія.
3. Дорожити Словом.
Соціальні мережі часом нагадують смітник «недодумок», де бездумно кидаються словами. Якби нам довелося платити за свої публікації в соціальних мережах як за трудомісткий і витратний процес написання кодексу, то ми відповідальніше ставилися б до того, що ми публікуємо.
Сучасні соціальні мережі спрощують комунікацію й поширення ідей, але водночас знецінюють і слово. Часто ми не замислюємося про те, що і як написати, ми кидаємося словами, новинами, ідеями. Якби кожен замислювався, чи заслуговує його або її допис у фейсбуці того, щоб бути записаним від руки в кодексі на десятиліття, наші дискусії були б змістовнішими й кориснішими.
Д-р Едуард Борисов,
Директор магістерської програми «Біблійні та богословські дослідження»
Талботська школа богослов’я ‒ Київська філія
Університет Байола (США)