Останнім часом можна помітити значну зацікавленість серед євангельських християн у вивченні та практикуванні пасхального седера. Пасхальний седер ‒ це єврейська ритуальна трапеза. Седер ‒ означає «порядок» дій і висловлювань. Пасхальна агада (хаггада) ‒ це літургійний текст, який супроводжує трапезу. Щоб судити про доречність такої практики для християн, варто познайомитися з історією даного святкування. У цій справі істотною допомогою служить книга Paul F. Bradshaw and Lawrence A. Hoffman, Passover and Easter: Origin and History to Modern Times. Хоча Пасха відзначалася євреями з часів виходу Ізраїлю з Єгипту, нинішня форма седера тісно пов’язана з греко-римським симпозіумом і християнським Великоднем. Єврейський вчений, Лоуренс Хоффман, стверджує, що седер ‒ це рабиністичний симпозіум, на якому обговорювався Вихід з Єгипту.
Що таке симпозіум?
Греко-римські обіди проходили зазвичай о 3-4 годині дня в «триклінії», що означає три дивани, які розставлені у формі літери «П».
Четверта сторона квадрата залишалася вільною для обслуговування й зручного огляду вистав. Звичайні люди споживали їжу сидячи. Лежала на лівому лікті лише еліта. У римській імперії (на відміну від грецького Сходу) жінки високого статусу лежали нарівні з чоловіками. Місце під час святкової трапези вказувало на статус гостя. Приватні трапези могли відбуватися й в орендованих залах храмів (пор. 1 Кор. 10:27). Також були поширені «стібадіі» ‒ зали з напівкруглими диванами й столами.
Хоча гостям надавалися ножі й виделки, переважно їли руками, вимивши їх перед і після вечері. Кожен гість приходив з власною серветкою, в яку міг забрати з собою залишки їжі. Після вечері (грец. дейпнон) гості мили руки й отримували порцію ароматів і вінки у підготовці до подальшого розпивання напоїв (грец. симпозіуму). Вино зазвичай розбавляли за бажанням головного гостя 1 частина вина до 3 частин води або 2 до 5. Вино розливалося на честь богів та імператора (з 30 р. до н.е.), а також проголошувалися гімни й молитви. Під час симпозіуму звучали філософствування, читання поезії, містичні розповіді, жарти, загадки, ігри, еротичні розваги. Спільні трапези влаштовувалися для зміцнення дружби й взаємної настанови. За запрошенням гостей, їх розсаджуванням та поведінкою слідкував призначений раб, який міг виключити неприборканого гостя зі списку запрошених наступного разу. Раби могли обходити стороною гостей або ставити їжу меншої якості в залежності від статусу гостя. Про подібну дискримінацію говорив Павло в 1 Коринтян 11. Слуги омивали ноги гостей, змащували ароматами, стежили за лампами й зберігали мовчання. Залишки їжі з вечері належали рабам. Юнаки-раби, які прислуговували під час симпозіуму, зазвичай були молодими, довговолосими, сексуально привабливими, бажано з грецькими іменами. На трапезах були присутні чергові, які слідкували за порядком, а також вибивали («коні»), які при потребі виставляли буйних за двері. Гості, чоловіки й жінки, одягали барвистий одяг (грец. синтез). Приходити першим або останнім було нетактовно. На Заході дружини часто супроводжували чоловіків на звану вечерю, на Сході така практика неоднозначна. У Середземномор'ї жінка могла з’являтися з чоловіком в публічних місцях вранці або ввечері, проводячи основний час дня вдома. Однак це не заперечувало присутності жінок на громадських вечерях, хоча вони й не були настільки помітними, як чоловіки. Трапези служили для єднання, але при цьому зберігалася й відмінність статусу відповідно до того, де сідали гості за столом, якість і кількість поданої їм їжі та напоїв. Яке ж відображення греко-римський симпозіум знайшов в єврейському седері?
Седер в 2-3 століттях нашої ери
Безпосередній опис седера вперше зустрічається в Мішні (початок 3 століття н.е.). У перший день семиденного свята прісних хлібів здійснювалася Пасха (Вих. 13:8, де до речі не згадується пасхальний агнець). Спочатку седеру-трапезі не передувала ніяка літургія, крім стандартних молитов благословення. Седер переходив від 1) трапези до 2) питань, потім до 3) відповідей (мідраш на Повт.Зак. 26) і 4) святкових псалмів (Пс. 114-116, а пізніше Пс. 114-119). Питання й відповіді в агаді не були наперед прописані та ймовірніше, були спонтанними.
Проте в другому столітті нашої ери сама трапеза (1) була перенесена після літургії (2-4). До цього моменту питання, відповіді й псалми стали фіксованими. Таким чином седер з пасхальної трапези як головної події вечора став начебто другою частиною симпозіумної трапези, де обговорення спожитої в той вечір їжі стало головним елементом вечора. Відоме також святкування пасхальної вечері без жертовного приношення ягня тими, хто не ходив в Єрусалим на Пасху. Замість пасхального ягня використовувалося звичайне смажене ягня. Однак рабини були проти того, щоб називати таке м'ясо, пасхальним ягням, тому що після руйнування храму ніщо не могло замінити жертвоприношень Песаха. Також розвинулася рабиністична традиція «двох приготовлених страв», які стали вважатися символічним жертовним приношенням і не приймалися в їжу. В результаті, їжа стала розцінюватися як символи і споживалася в символічних кількостях. У цей період існувала традиція п’яти чаш з вином під час седера: 4 чаші як Божі звільнення в історії Ізраїлю і 5-та остання ‒ ще нереалізоване звільнення від влади Риму.
Чому пасхальний серед – це не християнський Великдень (Пасха).
На думку ізраїльського вченого, професора єврейської історії в Єврейському університеті в Єрусалимі, Ізраїля Д. Юваля, пасхальний седер має подібності та відмінності з християнським Великоднем. Професор Юваль вважає, що ранні юдаїзм і християнство взаємно впливали на формування своєї версії пасхальної агади. Обидві історії надавали літургійну альтернативу древньому жертвоприношенню, попутно відповідаючи на питання, як святкувати викуплення в період чужоземного домінування. Обидва ритуали починалися з пригноблення (Єгипетське рабство чи розп’яття Ісуса) і завершувалися хвалою та надією на майбутнє. Євхаристія ‒ це повторення останньої Пасхальної Вечері Христа, яка паралельна одному з елементів седера, галлелю, що практикувався з часів існування храму. Песах (пасхальний агнець), маца (прісний хліб) і марор (гіркі трави) паралельні Агнцеві Божому (agnus dei), тілу Христовому (corpus Christi) і стражданням Спасителя (passio domini).
З виникненням нового руху послідовників Ісуса пасхальна агада стала відображати бажання євреїв дистанціюватися від християнського тлумачення Пасхи. Так що в цей час відбувалася зовнішня суперечка між християнством і рабиністичним юдаїзмом, а також внутрішня самоідентифікація обох груп. Після руйнування Єрусалимського храму в 70 р. єврейський седер зосереджений на історії звільнення з Єгипту як символі другого звільнення в майбутньому. Рабини вважали, що історію про Вихід слід переказувати навіть після приходу месії ‒ ще одна ознака полеміки з євреями-християнами. Єврейські вчені прагнули спростувати християнське тлумачення Пасхи, надаючи перевагу читанню Повторення Закону 26, уникаючи згадки про Мойсея, якого християни тлумачили як прообраз Ісуса. Євреї різко відкидали християнське тлумачення. Повторення агади стало ознакою вірності юдейській релігії.
Християнська Пасха зосереджена на тому, що друге визволення вже настало завдяки розп’яттю та воскресінню Ісуса. Дії 12 розповідають про звільнення Петра з-під варти під час пасхальних свят, що можна розглядати як християнський мідраш на Вихід. Ця ж історія відображена в апокрифічній книзі «Послання апостолів» (бл. 170 р. н.е.). Юваль наводить й інші паралелі між проповідями Меліто Сардійського в другому столітті й Орігена в третьому столітті на Вихід 12 в порівнянні з рабинами. Меліто різко заперечує юдаїзм. Можливо, що євангеліє від Марка ‒ це ранньохристинська агада, яка подає свою історію визволення з рабства.
Середньовічний седер
Якщо в 2-3 ст. християнство було гнане, а юдаїзм мав свободу, то в 12-13 ст. було з точністю до навпаки. Вплив між християнством та юдаїзмом вже не був взаємним, а одностороннім ‒ християнство впливало на юдаїзм. Розглянемо зростаюче дистанціювання між єврейською та християнською практиками.
- Для юдеїв «Велика субота» ‒ це субота, яка передує Пасці, а для Івана ‒ це сама Пасха. В 4 ст. християни стали вважати 10 Нісана як вхід Ісуса в Єрусалим, коли агнець повинен був бути відділений і зберігатися до 14 Нісана (Вих. 12:3-6). «Святий тиждень» для християн починався з неділі (Вербна неділя) перед Пасхою (неділя), а для юдеїв ‒ з суботи перед Песахом (четвер).
- Єврейська практика очищення будинку від квасного хліба та спалення маци перед Пасхою розглядалася християнами як чаклунство й осквернення євхаристійного хліба, Христа. Євреї не тільки спалювали мацу, але ще й вішали її на стіні синагоги, що розцінювалося християнами як чергове розп'яття Ісуса. Потім йшло звинувачення у вбивстві священного євхаристійного хліба, який завдяки трансубстанціації ставав тілом Христовим.
- В середньовіччі 5-та чаша стала називатися «чашею Іллі», яка залишається не випитою в очікуванні Іллі та месії.
Разом з тим розвивалися й подібності, які, на думку Юваля, були реакцією єврейських громад на християнську практику, оскільки на подібні практики у євреїв раніше не було припису:
- Маца, яка була приготовлена перед Великою суботою, могла зберігатися в шафі або на західній стіні синагоги цілий рік. Це відповідає християнській практиці зберігання євхаристійного хліба (13 ст.) в закритій кімнаті (ківорії), а пізніше в скляному футлярі (дароносиці).
- До середньовіччя серед євреїв існував звичай не їсти афікоман (шматок маци) під час седера. Однак в цей період афікоман, який став символізувати пасхальне ягня, почали їсти в кінці седера. З того часу афікоман став юдейським священним хлібом. Ймовірно, заборона на вживання в їжу афікоман в ранні століття означала заборону на відділення пасхального ягняти (вихід з Єгипту) від майбутнього викуплення. Оскільки християни вважали, що в Христі відбулося визволення від рабства і настання майбутнього викуплення, вживання в їжу євхаристійного хліба слугувало контрастом юдейській практиці в другому столітті. Крихти афікомана, як і євхаристійного хліба, потрібно було підтримувати рукою, щоб вони не впали на підлогу.
- В 17 ст. вважалося, що прихований в серветці на початку Песаха афікоман символізував майбутню трапезу Святого Бога з праведними, викуплення, яке ще приховано. Християнська паралель ‒ Христос, одягнений в багряницю, прихований в печері до Свого воскресіння.
- У передпасхальний четвер на євхаристії благословлявся не один, як зазвичай, а три хліба, другий з них використовувався в п’ятницю, а третій в пасхальну неділю, як знак воскресіння Христа. Сучасної традиції використання під час седера трьох шматків маци (другий з яких називається афікоман) не має в Талмуді й, можливо, вона є єврейською рефлексією на християнську практику поділу євхаристійного хліба на три частини (де Син представляє другий з трьох шматків).
- У Західній церкві євхаристія богословськи трактувалася не як спогад розп’яття, а повторення жертви, що відповідало й юдейському розумінню Пасхи (кожне покоління має вважати себе таким, наче виходить з Єгипту).
- Вживання харосета (компоту з фруктів і горіхів на основі вина), як напою під час седера, символізує спогад крові, згідно з Палестинським Талмудом. Відповідно до єврейської традиції, це кров передчасно народженої дитини, затоптаної в глині, яку євреї місили в Єгипті для виробництва цегли. Християнська паралель ‒ вино, як символ крові Ісуса. Християни в цей період звинувачували євреїв у вживанні крові християнських дітей для харосета або виготовлення маци.
Таким чином, Вечеря Господня ‒ це не адаптація седера, а навпаки, седер є пізньою реакцією рабинів на християнську Вечерю.
«Святий тиждень» та християнська Пасха в західному середньовіччі
Потрібно сказати, що християнські традиції святкування Великодня також зазнавали змін. До кінця 4 століття святкування християнської Пасхи проходило 3 дні (Triduum Paschale). У 5 столітті святкувався вже Святий тиждень, починаючи з Пальмової (Вербної) неділі. Відзначення Пальмової неділі з використанням пальмових гілок під час літургії розпочалося в кінці 5 - початку 6 століття в Єрусалимі та лише в 11 столітті ‒ в Римі. В Європі процесії з пальмовим гіллям могли починатися поза містом і вести в храм, тоді як в Англії вони починалися в храмі й вели на вулицю з обходом навколо храму, несучи хрест, пофарбований в червоний колір. У Німеччині навіть використовували Палмезель (пальмового віслюка на колесах). Після процесії розпочиналася недільна меса.
Святий Четвер. Це був день закінчення Великого посту для тих, хто готувався до хрещення на Пасху, а також закінчення епітімії для тих, хто кається перед можливістю знову брати участь в Євхаристії. В Єрусалимі в Святий четвер після обіду здійснювалася перша Вечеря як закінчення посту й друга ввечері. Це було всенічне служіння в спогад Вечері Ісуса з учнями, молитви в Гефсиманії, арешту й суду перед Пилатом. У Римі в свій час було навіть три меси в четвер, але потім їх об’єднали в одну. З 7 століття в Англії практикували «Чистий четвер» ‒ обмивання ніг нижчому кліру (субдияконам) і біднякам. На Заході в п’ятницю та суботу перед Великоднем євхаристія не здійснювалася. Освячений у четвер хліб роздавався в п'ятницю й зберігався до неділі. У п'ятницю та суботу відбувалася 40-годинна молитва (час Христа у гробі), ритуальне «поховання» хліба й хреста, обмивання вівтаря водою та вином. Служіння в ці дні проходили в «скорботному тоні», біблійні читання обиралися з Плачу Єремії, після кожного псалма по одній гасилися 15 свічок, допоки не наступала темрява.
Страстна (Добра) П'ятниця. У цей день відбувалися читання страстей Христових на розспів, шанування хреста (в Єрусалимі залишки хреста цілували прихожани. Диякони уважно стежили за тим, щоб при цілуванні ніхто не відкусив для себе особисту реліквію), роздача вчорашнього євхаристійного хліба. В 9-12 ст. в північній Європі практика шанування хреста включала покриття його покривалом, триразове виконання трисагіона (короткої молитви) і зняття покривала, як славного богоявлення в розп’ятті, а також колінопреклоніння та цілування рук і ніг Христа на розп'ятті. Пізніше в храмах були визначені 14 станцій хреста, де молячись люди згадували окремі епізоди страждань Спасителя. Читання страсних євангельських подій викликали антисемітські настрої та насильство з боку християн в 12-13 ст. Одна з 9 молитов була спрямована на покаяння «зрадників євреїв», а також пісня Improperia (Осуд) була спрямована проти євреїв. Публічні дії євреїв часто обмежувалися під час Святого Тижня декількома середньовічними соборами (наприклад, 4-й Латеранський собор 1215 р.).
Свята Субота та пасхальне бдіння. У суботу зберігався тихий піст як спомин поховання Христа та зішестя в пекло для порятунку старозавітних праведників (пор. ікони порятунку Адама і Єви в 15 ст.). У суботу на ранковому богослужінні кандидати на хрещення цитували символ віри. З вечора й до ранку неділі тривало пасхальне бдіння, під час якого відбувалося хрещення та євхаристія на світанку. Оскільки хрещення дорослих було замінено хрещенням немовлят, то цитування символу віри та саме хрещення на Великдень були скасовані й замінені читанням СЗ і НЗ уривків, а також благословенням води і баптистерію з покликанням Духа Святого. З 7-8 ст. стали благословляти «новий вогонь», від якого запалюється велика великодня свічка (або навіть потрійна) на амвоні. Диякон співав молитви прославлення зі сувоїв (Exultet) з картинками, видимими для глядачів.
Меса супроводжувалася загальноцерковним триразовим співом «Алілуя». Згодом (16 ст.) Суботнє бдіння стало здійснюватися не вночі, а вранці.
Великодня Неділя. З п’ятого століття друга пасхальна меса відбувалася в великодній ранок (перша ‒ в четвер). У деяких церквах була розроблена «драма» ‒ діалог жінок біля гробу з ангелом. Особлива меса служилася для хрещених напередодні. Великоднє яйце та кролик мають дохристиянські язичницькі корені, пов’язані з родючістю та початком весни. У середньовіччі почали святкувати два triduum: перший (четвер ‒ субота) і другий (неділя ‒ вівторок), що розділило початково єдину великодню таємницю.
Сучасний седер
Пасхальна агада зазнавала змін аж до нашого часу. Сучасний седер доповнений месіанськими висловами та діями, які з’явилися після Першого хрестового походу. Сучасний седер складається з 1) історії виходу з Єгипту, 2) святкової вечері з особливою їжею і 3) пісень радості та хвали Богу. Сучасний седер покликаний підкреслити сімейну спорідненість, тоді як в минулому жертовна трапеза підкреслювала стосунки людей з Богом. Коли євреї переказують агаду, вони не тільки здійснюють дію спогаду, але також особистого ототожнення з історією батьків в теперішньому часі.
У 20 столітті було розроблено багато версій агади представниками реформованого, ортодоксального, консервативного та реконструкційного юдаїзму. Велика частина опублікованих агада включають елементи або повністю зосереджені на двох важливих подіях: Голокост і відновлення держави Ізраїль. Ці події відображають головний сюжет агади: рабство і звільнення. Чотири чаші вина на седер відповідають 4 дієсловам з Вихід 6:6-7 «Я виведу, звільню, викуплю і прийму вас як Свій народ», але в наступному вірші є ще одне дієслово: «Я введу вас в землю, обіцяну батькам», тому суперечки про доречність п’ятої чаші велися з другого століття. Тепер 5-та чаша для багатьох євреїв представляє заснування для держави Ізраїль. Крім того, агаду в своїх цілях використовували євреї-комуністи, прихильники богослов’я звільнення, феміністи, вегетаріанці та борці за свободу радянських євреїв.
З огляду на суттєві відмінності в значенні єврейського седера та християнської Пасхи, мені видається недоречною підвищена зацікавленість у відтворені практики седера серед християн. Це, однак, анітрохи не повинно загасити бажання досліджувати старозавітні коріння та взаємний вплив єврейських і християнських практик на розуміння Пасхи. Зрештою, як сказав Ізраїль Юваль: «Якби не було Павла, не було б рабина Аківи».
Д-р Едуард Борисов, Директор магістерської програми «Біблійні та богословські дослідження» Талботська школа богослов’я ‒ Київська філія Університет Байола (США)