З трудністю у розумінні природи дияконського служіння автор цих слів стикнувся, коли його самого церква покликала до такого служіння. Йому було доручено підготувати кілька уроків для церкви та інших обранців на цю тематику. З чого було розпочати? Звісно, багато хто скаже, зі Слова Божого. Гаразд, у Новому Заповіті 34 рази вживається іменник διακονία (diakonia) дияконія, 29 разів іменник διάκονος (diakonos) диякон та 37 дієслово διακονέω (diakoneō) служити (дияконувати).  Помічаєте, яка трудність очікує дослідників цієї теми? Звузити дослідження до вивчення текстів, які безпосередньо стосуються служіння дияконів? Традиційно це тексти з 1 Тим. 3:8-13, Фил.1:1 і Дії 6:1-6. Перший текст нам взагалі не скаже про природу дияконського служіння: він розповідає нам про те, яким повинен бути диякон, а не про те, чим йому слід займатися. 

 

          Візьмемо наступний текст Фил.1:1 «Павло й Тимофій, раби Христа Ісуса, до всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах, з єпископами та дияконами». Це єдиний випадок у Новому Заповіті, де слова єпископи епіскопой і диякони діаконой йдуть в одній зв'язці. Здається достатньо очевидним, що апостол звертається до цих епіскопой і діаконой як до окремої від святих ἅγιοι хагіой групи. Звернемо увагу також на множину іменників «з єпископами та дияконами». Варто підкреслити, що багато дослідників НЗ сприймають назви епіскопой і діаконой як функціональні, а не формальні (в значенні церковних посад) терміни. Проте, не зовсім зрозуміло вважати нам эпіскопой і діаконой однією групою чи двома. Сполучник «і» можна розглядати таким, що має пояснювальну функцію і проливає світло на функцію і природу служіння єпископа. Тоді можна прочитати текст наступним чином: «з єпископами, які діють як диякони», або «з єпископами, які є також і дияконами», або просто «з єпископами, які служать». Таке розуміння тексту було вже за часів Івана Золотоустого. У своїх гоміліях на послання до Филип’ян він пише: «Що це? Невже в одному місті було багато єпископів? Ні, (апостол) так називав пресвітерів. Тоді ці назви були ще спільними; єпископ називався також дияконом». Цілком ймовірно, що в період ранньої церкви епіскопой і діаконой розуміли синонімічно. Климент Римський в своєму першому листі до Коринтян 42:4-5 і ранньохристиянський твір Дидахе в 15 розділі вживають вираз «єпископи та диякони» у схожому значенні. Отже і цей текст не може слугувати нам стовідсотковою гарантією для звичного розуміння.

 

          Залишається текст з Дій апостолів 6:1-6. Іменник διακονία зустрічається у книзі вісім разів (1:17, 25; 6:1, 4; 11:29; 12:25; 20:24; 21:19) і два рази дієслово διακονέω (6:2 і 19:22). Вперше ми зустрічаємо слово в Діях 1:17, 25, де воно супроводжує подію вибрання нового апостола замість Юди. В тексті 1:17 воно позначає апостольське служіння, а в тексті 1:25 слово йде разом з словом апостол («щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства»). Лука словом апостол вказує на специфічне апостольське завдання ― бути свідком воскресіння Христового (1:22), а словом дияконія ― на завдання йти і виконувати доручений Богом мандат. Наступний раз ми почуємо це слово на устах апостолів в 6:4: «А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні (διακονία) слову». Твердженню апостолів передує та проблема, що «зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні (διακονία) їхні вдовиці занедбані» (6:1). Апостоли відреагували наступними словами «Нам не личить покинути Боже Слово, і служити (διακονέω) при столах». До речі, Сімох, обраних для подолання першої проблеми у церкві, Лука ніколи не називає дияконами. А що ж малося на увазі під щоденним служінням? Традиційно вважається, що роздача їжі. Проте ряд сучасних дослідників Біблії вважає, що перш за все не роздача їжі, а служіння Словом. Вдови були занедбані в служінні Словом, що проповідувалося при столах (при яких проходила, ймовірно, і роздача їжі і/чи матеріальна допомога). Ці дослідники розглядають текст 6:1-6 як одну з ланок в ланцюжку текстів про розповсюдження  Божого Слова. Перша ланка ― Дії 1:17 и 25 про продовження дорученої Христом місії та пов’язаним з нею обранням нового апостола замість зрадника Юди. Друга ланка ― текст 6:1-6. Останнє ― Дії 20:24 і 21:19, в текстах яких Павло на завершення своєї апостольської місії називає її служінням дияконією проповіді Євангелії серед язичників. Неможливо не побачити, що слово дияконія сильно пов’язане з поширенням Слова. Перший читач не міг не вловити цього зв’язку. Ці дослідники переконані, що дияконія Слова ― публічне проголошення Євангелії, а дияконія при столах ― проповідь Слова в домашньому контексті. Говорити, що дияконія в одному випадку означає проповідь слова, а у другому ― матеріальне служіння видається  непослідовним. Крім того, зверніть увагу, що діяльність двох найбільш відомих з Семи ― Стефана та Пилипа ― змальовано як проповідницька, як поширення Слова Божого. Так, першим, про що повідомлено читача після обрання Сімох, це те, що «росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі» (6:7), а далі відразу пояснення яким чином: Степан, один з Семи, чинить чуда і звіщає Євангелію (два ключових заняття апостолів). 

 

            Якщо традиційні тексти неоднозначні у тлумаченні терміну диякон, дияконія, то можливо слід розпочати зі словників? Один з найавторитетніших довідників, грецький лексикон Бауера, якого було перекладено з німецької мови на англійську Вільямом Арндтом та Вілбуром Гінрічем, дає таке визначення дієслову διακονέω: прислуговувати (комусь) при столі (будучи першим у списку, значення виступає як базове); служити (взагалі, про служіння будь якого роду); піклуватися; допомагати, підтримувати; нести служіння диякона (церковна посада). Несподіванка нас очікуватиме тоді, коли ми звернемося до третього видання того ж лексикону Бауера. У цьому новому виданні базове значення дієслова διακονέω сформульовано інакше: «діяти як посередник, бути на службі у когось, виконуючи функцію посередника (явно виражену чи ту, що мається на увазі)». Така радикальна зміна відбулася завдяки фундаментальним працям Енни Хеншель і Джона Коллінза. Ці дослідники Нового Заповіту, вивчаючи використання слів групи διακον- в грецькій культурі, дійшли висновку, що терміни вказують перш за все не на розпорядника діл милосердя, покірного служку, а на посланця, посередника, того, кому було доручено важливу місію. Зсув у парадигмі приведене нас до нового розуміння значної кількості тексів Нового Заповіту. Ми б хотіли вказати на декілька важливих наслідків прийняття такого значення для служіння дияконії. 

 

              По-перше, той факт, що дияконія, перш за все, стосується не турботи про ближнього, але виконання доручення, даного Господом. Зміщення фокусу з потреб людини на покликання Боже дуже корисне, оскільки звертає нашу увагу на первинну мотивацію для служіння. Акцент надзвичайно помічний у світлі постійної для нас небезпеки концентруватися на людському боці служіння. Це не означає, звичайно, що така інтерпретація виключає елемент любові до ближнього і смиренність у служінні дияконії. Глибоке співчуття до людей, як свідчить текст Мк.10:45 і ряд інших, завжди було інтегральною частиною Ісусової дияконії.  

 

            По-друге, новий підхід допоможе нам розмежувати поняття дияконії і соціального/матеріального служіння (можливо, у цьому його найбільша заслуга). Ми не стверджуємо, що між дияконією і милосердним смиренним служінням не може бути жодного зв’язку. Ми лише стверджуємо, що цей зв’язок не є синонімічним. Тобто, можливо, що комусь може бути доручено соціальне/матеріальне служіння. Проте, поняття  дияконія не вичерпується тільки таким служінням. А власне така тенденція домінує протягом багатьох років і поширена у всіх церквах ЄХБ України, і не  тільки України, і не тільки баптистського союзу. Звісно, ніхто не забороняє займатися дияконам в наших церквах проповіддю, навчанням, душеопікою так іншими служіннями. Проте головне, що від них очікують ― служіння під час Вечері Господньої, збір матеріальних пожертвувань, господарська частина, відвідування хворих. З новим підходом до дияконії відкривається широкий діапазон для дій (можливо тому в 1 Тим. 3:8-13 взагалі нема нічого сказаного про функції дияконів: все про характер і тільки один пункт про компетенції ― згадка про таємницю віри, що, мабуть, означає вкоріненість в євангельському вченні). Диякон може виконувати як матеріально/соціальне служіння, так і духовне (проповідь, навчання тощо) ― все, що доручить йому Господь через церкву та її пресвітерів. 

 

             Звичайно, необхідно чимало зусиль і часу, осмислити такий підхід до розуміння дияконії. Ми сподіваємося, що стаття буде корисною і принаймні викличе якийсь резонанс і поширення серед читачів. Адже в контексті гострої необхідності для християн нашої традиції глибше переосмислити майже кожен її богословський аспект, необхідність розвивати богослов’я служіння взагалі і богослов’я дияконії зокрема, видається нам більш ніж очевидним. Можливо, дияконія служіння для нас повинна зараз розширитися до дияконії його осмислення, бо, де розум наш і серце ― там буде і наша дияконія. 

 

Віталій Маряш,

Академічний декан КБС