Ідеї про світову змову, що стоять за пандемією й відповідною вакцинацією, поширюються так само швидко й такі ж небезпечні, як і сам вірус. Як влучно зазначив Н. Т. Райт, «індустрія Кінця Світу» у деяких фундаменталістських християнських колах видає все нові публікації та відеоконтент про пандемію як знамення останніх днів. (1) У такі часи кількість пророків, які стверджують, що їм Бог відкрив причини й наслідки пандемії, росте, наче гриби після радіаційного дощу. 

Із моменту винаходу й виробництва вакцин проти Covid-19 серед християн поширюються причини для сумнівів та навіть страху перед щепленням. Серед них – ефективність вакцин, побічні наслідки щеплення, рекомендації медичних працівників, соціальні впливи, брак або фальсифікація інформації щодо вакцин, відчуття, що я не у зоні ризику й не потребую щеплення, переконання, що щеплення обмежує свободу та права людини, а також суспільна опозиція до щеплення.

Найбільшою засторогою проти щеплення деякі євангельські віруючі називають те, що вакцина начебто є знаком антихриста. Знак звіра на чолі або на правиці здається пародією на знак, яким Бог запечатав Своїх вірних (Об. 7:3; 14:1). Не мати печаті Христа буде означати приймати печатку звіра. Нейтралітету у цій ситуації не буде. Приймати знак Христа чи звіра – це свідомо носити відповідне ім’я, поклонятись комусь із них як Господу. Це не просто випадкова чи несвідома чипізація.

Той факт, що над виробництвом вакцин працюють різні міжнародні компанії, такі як Johnson & Johnson, а також національні дослідницькі організації, свідчить про те, що між ними немає змови, а навпаки, – існує конкуренція за ринок. Крім того, ці організації працюють відповідно до різних стратегій, використовуючи цільновірусні вакцини, субодиничні вакцини (які містять «уламки» бактерій і вірусів, а не цілий мікроорганізм) та вакцини з нуклеїновими кислотами. Усі вакцини мають пройти тривалий процес фазових випробувань і бути схваленими регулюючими органами різних країн. (2) З огляду на це, яким чином ці різні за походженням і методом впливу вакцини можуть призводити до одного й того ж результату – отримання печаті антихриста? Оскільки щорічно виробляється багато різних вакцин, залишається питання, чому саме ці конкретні вакцини мають таємничу та зловісну силу?

До того ж, християни, які вірять у Підхоплення Церкви до Великої Скорботи, чомусь переймаються питанням печаті звіра більш за всіх, тоді як їхні есхатологічні переконання повинні запевняти цих віруючих у тому, що їх вже не буде на землі під час встановлення влади звіра. Замість того, щоб втішати людей і допомагати сфокусуватись на силі Духа Святого й печаті Агнця, яку мають усі вірні, ці християни більше витрачають часу й енергії на дослідження можливої печаті звіра у створених вакцинах. Церква має проповідувати віру, надію та любов в Ісусі Христі, а не страх (1 Ів. 4:18).

Яким же чином християни реагували у періоди пандемій? Замість того, щоб створювати галас чи паніку щодо кари небесної за гріхи людей чи приходу антихриста, християни перших віків служили для людей так, як Христос для Свого народу. Вони відвідували, турбувались про хворих із ризиком для власного життя краще, ніж нецерковні люди, що відмітив навіть противник християнства імператор Юліан. Мартін Лютер таким чином реагував на епідемію чуми у своєму листі 1527 р.:

«З Божого дозволу ворог послав поміж нас отруту і смертельний послід, тому я буду молитися до Бога, щоб Він був милостивий і зберіг нас. Тоді я буду обкурювати повітря, щоб очистити його, давати і приймати ліки, уникати місць і людей, де я не потрібний, щоб не знущатися над собою і щоб через мене інші не заразилися та не запалилися, в результаті чого я став би причиною їхньої смерті через мою недбалість. Якщо Бог захоче мене взяти, Він зможе мене знайти. Принаймні я зробив те, що Він дав мені, і не несу відповідальності ні за свою смерть, ні за смерть інших. Але якщо я потрібен своєму сусідові, я не буду уникати ні людини, ні місця, і не буду цуратися того, щоб відвідати його і допомогти». (3)

Отже, можемо припустити, що якби у часи Лютера існували вакцини проти чуми, то він би, не вагаючись, отримав щеплення.

Сьогодні, на жаль, навіть серед віруючих людей поширюється явище купування сертифікатів про вакцинацію, нібито більше зло (щеплення) виправдовує менше (хабар і обман). Подібна ганебна практика спостерігалась і в період гонінь за часів імператора Деція (250 р.). Деякі християни на вимогу влади приносили жертви або спалювали фіміам на честь імператора, зрікаючись Ісуса. Інші – йшли на компроміс із сумлінням і купували сертифікат поклоніння імператору (libellatici), не визнаючи його духовного панування. Решта віруючих віддавали своє життя за Христа або мали переховуватись від утисків влади. Ті, хто зреклися Ісуса, принісши жертву або спаливши фіміам на честь імператора, а також ті, хто купили сертифікат, пізніше стали причиною розколу церкви при Новаціані. Церкву розділило питання: що робити із відступниками реальними або тими, хто є відступниками лише на папері? Чи мають вони право звершувати священнодії або взагалі прийматися як члени церков? Чи не постане подібне питання у сучасних церквах  щодо тих, хто купив сертифікат вакцинації? Якою має бути відповідь церкви на такий компроміс? Сподіваємось, що не розкол церкви, як у третьому столітті.

Отож, якщо певні випадки не зазначені у Біблії, то християни повинні самі вирішувати, як їм поводитися, і не осуджувати тих, хто тримається іншої думки (Рим. 14:1-8). Принцип християнської свободи реалізується у любові до ближнього, що може проявлятися як у щепленні та захисті себе й інших від вірусу, так і в утриманні від щеплення й обмеженні себе у правах вакцинованих. У будь-якому разі, слід поважати ці чесні позиції християн і дотримуватись їх потрібно в любові до інших. Але це не стосується лукавого компромісу, коли нелегально отриманий сертифікат вакцинації робить християнина злочинцем перед Богом та державою. Любов не чинить ближньому зла, наражаючи його на небезпеку, а також не свідкує неправдиво (Рим. 13:8-10).

(1) N. T. Wright, God and the Pandemic: A Christian Reflection on the Coronavirus and Its Aftermath (London: SPCK, 2020)

(2) Role of the Church and Answering to the Christians?,” HTS Theological Studies 77, no. 4 (August 5, 2021): 8

(3) Martin Luther, Letters of Spiritual Counsel, ed. Theodore G. Tappert (London: SCM Press, 1955), 242

 

д-р Едуард Борисов, викладач КБС,  директор магістерської програми «Біблійні та богословські дослідження»
Талботська школа богослов’я ‒ Київська філія
Університет Байола (США)