Коли ми схильні панікувати та впадати у відчай перед обличчям небезпеки й невідомості, потрібно проповідувати собі найважливіші істини:
- Всемогутній Бог царює і над вірусами, і над пандеміями, щоб люди шукали Його. «Щоб дізналися зо сходу сонця й з заходу, що крім Мене немає нічого; Я Господь, і нема вже нікого, Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!» (Iс. 45:6-7). «Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?» (Амос 3:6).
- Люблячий Бог керує всіма подіями так, що вони сприяють нашому благу і Його славі (Ін. 11:4). «Ви задумували були на мене зло, та Бог задумав те на добре, щоб зробити, як вийшло сьогодні, щоб заховати при житті великий народ!» (Бут. 50:20). Причому, цитуючи «усе допомагає на добре», важливо розуміти, що головне добро, про яке писав Павло ‒ наше уподібнення Христу (Рим. 8:28-29).
- Якщо Бог всемогутній, значить в житті немає нічого випадкового. Те, що здається нам прикрою неприємністю, чиєюсь жахливою помилкою, фатальною випадковістю тощо, насправді люблячий Бог спеціально робить, щоб випробувати, тобто проявити та зміцнити нашу віру, таким чином, освячуючи нас і наближаючи до Себе: «І будеш пам'ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні. І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти й не знали батьки твої, щоб дати тобі знати, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина. … І пізнаєш ти в серці своїм, що, як навчає чоловік сина свого, так навчає тебе Господь, Бог твій» (Повт. 8:2-3, 5). Саме Бог не тільки живить манною, але й веде в пустелю і морить голодом, до того ж, робить Він це з усіма Своїми дітьми, включаючи улюбленого єдинородного Сина (Мт. 4:1-2).
- Випробування, які здаються нам новими, незвичними і унікальними, насправді ‒ звичайні для людей (1 Кор. 10:13). Протягом всієї історії після гріхопадіння люди стикалися з епідеміями, катастрофами, війнами, хворобами. А гоніння супроводжували віруючих з тих пір як Каїн убив Авеля. Новозавітній церкві велика скорбота знайома з самого її зародження, особливо ‒ перші три століття. І в цю саму секунду, коли ви читаєте ці слова, десь в світі наші брати й сестри дуже страждають за Христа.
- І нарешті, що таке смерть для християнина? Теперішні випробування виявляють, чи думаємо ми більше про вічність, ніж про земне життя, що саме ми думаємо про вічність, і найголовніше в цьому ‒ чи мріємо про зустріч з Коханим? Апостол Павло мріяв: «Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання…. я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше» (Фил. 1:21-23).
Тому, зробимо висновки: не потрібно панікувати, сумувати або захоплюватися думками про «кінець світу». Ми не знаємо, скільки ще Господь нам призначив. Зате Він точно сказав нам, що Його прихід буде несподіваним, і тому наша справа ‒ не думати про терміни й знаки, а завжди жити пильнуючи, щоб в готовності постати перед ним (Мт. 24:42). Клайв Льюїс писав з властивою йому пророчою проникливість про подібний страх перед атомною загрозою: «Перше, що потрібно зробити ‒ це зібратися з силами. Якщо ми всі будемо знищені атомною бомбою, нехай ця бомба, коли вона прийде, застане нас за якимись розумними і людськими речами ‒ молитвою, роботою, навчанням, читанням, слуханням музики, купанням дітей, грою в теніс, балаканиною з друзями за пінтою пива і грою в дартс - а не притиснутими один до одного, як перелякані вівці, які думають про бомби. Вони можуть зруйнувати наші тіла (мікроб може це зробити), але вони не повинні панувати над нашим розумом»(« Про життя в атомну епоху »).
Заступник директора магістерської програми КБС «Біблійна душеопіка»,
Андрій Мурзін