Кальвінізм. Згідно з кальвіністами, Боже вибрання і визначення наперед залежить виключно від Божого волевиявлення. Вибрання не залежить від особистих заслуг або віри людини, тобто Боже визначення наперед на спасіння не ґрунтується на передбаченні. Віра людини є наслідком, а не причиною вибрання. Всі вибрані безумовно будуть спасенні, бо це початкове Боже рішення від вічності, яке не може змінитися (Еф. 1:4-5; 3:11). Тому підставою для Божого вибрання є Його суверенна, незмінна воля, яку неможливо пояснити (Рим. 9:15-21; 2 Тим. 1:9). Поза самого Бога немає причин для вибрання одних і відкидання інших (Ів. 6:44; 15:16). На питання про справедливість Божого вибрання одних і відкидання інших кальвініст звертається до слів Павла в Римлян 9:20-21, посилаючись на таємницю Його суверенного права врятувати деяких з усіх засуджених на смерть.

 

      У розумінні кальвіністів, людина має свободу вибору, але через гріхопадіння вона не здатна його зробити (Еф. 2:1-3). Як людина зі зламаними ногами вільна йти, але не здатна піти. Виходить, що свобода людини просто-напросто паралізована. Тому якщо теоретично людина й може вибрати Бога, в дійсності вона Його ненавидить. І тільки вибраним Бог дає благодать повірити і звернутися до Нього (Дії 13:48 «повірили ті,  хто був призначений для вічного життя»). Такий погляд, при якому відкидається будь-яка участь волі людини в спасінні, носить назву «монергізм».

 

      Кальвіністи розходяться в думці щодо «подвійного визначення наперед». Одні, разом з Кальвіном, вважають, що доля спасенних і загиблих визначається наперед Богом. Інші вважають, що Бог активно діє в житті визначених наперед на спасіння і просто дозволяє визначеним наперед на смерть жити в гріху, як вони хочуть. При цьому Бог не зобов'язаний нікого спасати. За справедливості, всі заслуговують смерті. Але Своєю благодаттю Бог вирішив врятувати деяких, кого Він вибрав і покликав. Відповідальність за загибель в першому випадку лежить на Бозі, який все визначає наперед, а в другому ‒ на самій людині, яка вибирає гріх.

 

      Армініанство. Армініани стверджують, що Бог дійсно бажає, щоб всі люди були спасенні (Єз. 33:11; 2 Пет. 3:9; 1 Тим. 2:3-4). При цьому Бог не лицемірно велить усім людям покаятися (Дії 17:30-31). Заклик Ісуса прийти до Нього не обмежувався вибраними  (Мт. 11:28). Ісус помер в рівній мірі за кожного, тому викуплення є універсальним. Воля грішної людини зв'язана гріхом. Для того, щоб всі грішники мали однакову можливість навернутися, Бог дає всім передуючу благодать. Така благодать робить будь-якого мертвого грішника здатним зробити вибір на користь Господа, а не тільки вибраних. Армініани стверджують наявність вільної волі, тому що:

Фактично, до Августина Отці Церкви дотримувалися такого погляду. Точка зору, відповідно до якої воля людини бере участь в прийнятті спасіння через благодать вірою, називається «євангельська синергія».

 

       Армініани також визнають доктрину про умовне Боже вибрання на спасіння всіх віруючих. Боже визначення наперед на спасіння,  на думку армініан, базується на Божому попередньому знанні, що спасенні відгукнуться на пропозицію євангелії (Рим. 8:29; 1 Пет. 1:1-2). Проте, Боже знання наперед не визначає і не є причиною майбутніх подій, а лише відповідає тому, що станеться. На питання: «Чому це так?», армініанин відповідає, що це таємниця. Армініанин задає питання: «Який сенс Павлу говорити про Боже  знання наперед, якщо воно не має ніякого значення в Божому визначенні наперед (Рим. 8:29)»? Отже, визначення наперед виходить зі знання наперед. Невибрані не отримують активної Божої дії, і їхній гріх і смерть не визначені Богом наперед, а лише допускаються. 

 

     Армініани виступають проти абсолютного детермінізму кальвіністів. Якщо Боже визначення наперед, вибрання і спасіння абсолютні й неминучі, то втрачається будь-яка необхідність людського вибору, участі та етичної поведінки, тому що вибраний все одно буде спасенний, а невибраний ‒ засуджений. Якщо воля людини не бере участі в прийнятті або відкиданні спасіння, то, відповідно, людина не несе відповідальності за свою віру або невіру. Особистість без вибору є роботом. А значить її не можна ні заслужено похвалити за зроблене добро, ні засудити за вчинене зло. До того ж і будь-яка євангелізаційна діяльність втрачає будь-який сенс. Армініани ж вважають за краще обмежуватися таємницею Божого знання наперед майбутнього без заглиблення в божественний детермінізм.

 

        У чому згодні кальвіністи і армініани? Хоча в Біблії немає ясного вчення про передуючу благодать, як вчать армініани, проте, як армініани, так і кальвіністи визнають, що людина повністю спотворена гріхом і не може відгукнутися на Божий заклик без особливої дії з боку Бога, тобто, благодаті. Також обидві групи визнають факт Божого суверенного вибрання і розходяться лише в тому, що є його основою: виключно Божа воля чи Боже знання наперед про майбутню віру людини. Так чи інакше, ініціатива покаяння виходить тільки від Господа, що дозволяє людині прийняти дар спасіння вірою. Бог керує обставинами життя людини так, що робить її вибір неминучим, хоча людина і не зазнає прямого впливу або обмеження своєї волі. Абсолютно точно можна стверджувати, що роль людини в порятунку зводиться до прийняття, віри і покаяння (Рим. 10:9-13). Бог не буде вірити і каятися замість грішника, а значить це відповідальність людини, яка спасається. При цьому свобода людини в прийнятті дару прощення не обмежує, а підкреслює дієвість Божого заклику: від Божого заклику неможливо буде відмовитися через його привабливість, а не через відсутність вибору. 

 

        У випадку відкидання євангелії не вибраними можна стверджувати, що ми стикаємося з елементом таємниці взаємодії Божої і людської волі. З одного боку, хоча Бог і «не має задоволення у смерті беззаконника» (Єз. 18:23, 32; 33:11), Він не проявляє волі і дії на порятунок грішника. З іншого боку, сам грішник не може знати про своє невибрання, про Боже визначення наперед щодо нього або неї і веде життя невіри відповідно до своєї грішної природи і волі. Особистості вибраних до спасіння грішників залишаються невідомими для віруючих і невіруючих. А це означає, що благовістя має здійснюватися віруючими, яких Господь використовує як засіб для залучення вибраних з-поміж невіруючих. Таким чином, Бог зумовлює не тільки долю людини і засоби досягнення цієї долі, але і дозволяє людині проявляти свою волю і вибір, які вписуються в Його початковий план.

 

Д-р Едуард Борисов,
Директор магістерської програми «Біблійні та богословські дослідження»
Талботська школа богослов’я ‒ Київська філія
Університет Байола (США)