Хабарі – актуальна тема для України на тлі безперервних корупційних скандалів. Це не тільки реальність із життя можновладців, про яку ми дізнаємося з новин (і яка сильно псує репутацію нашої країни на міжнародній арені). Це частина нашого повсякдення, коли «не підмажеш ‒ не поїдеш». Численні дозволи, які потрібні малому та середньому бізнесу, будівельна індустрія, медицина та освіта – у всіх цих сферах хабарі та корупція роблять свою чорну справу, створюючи тіньові потоки грошей, обмежуючи можливості незаможних (і тих, які відмовляються давати хабарі) та руйнуючи мотивацію до змін.
Біблія не мовчить на цю тему, хоча чимало висновків з неї можуть виявитися несподіваними. Тому відразу застереження, пов'язане з біблійною герменевтикою – розрізняйте в Писанні тексти прескриптивні та дескриптивні (регулятивні та описуючі). Як правило, у будь-якому уривку Біблії ми бачимо наказ чи заповідь, забуваючи про те, що текст може бути лише ілюстрацією того, як той чи інший принцип працював із певною групою людей у певний час, у певному місці. Звісно, в Біблії безліч ПРЕСКРИПТИВНИХ ТЕКСТІВ, що містять позачасові принципи. З них ми й почнемо. Але для початку кілька додаткових уточнень:
-
Близькосхідна культура передбачала (й передбачає досі) щедрі подарунки та гостинність як інтегральну частину стосунків – як між людьми, так і на рівні влади країни та цілих народів (див. «царський» псалом 45, який вказує на щедрі дари як частину дипломатичного етикету (Пс.45:13).
-
Межа між хабарем і вдячністю (даром) або жестом благовоління надто тонка і в наш час. Тому ми будемо дотримуватися ще одного правила герменевтики і спочатку розглянемо зрозумілі та чіткі уривки, а потім вже через їхню призму розглядатимемо ті, що не зовсім ясні.
-
Відразу зазначимо, що в Біблії слово «хабар» у ПЕРШУ ЧЕРГУ пов'язується із судовою/юридичною сферою і, частково, з державною політикою. Безумовно, чимало з нас стикаються з проявами корупції більше у повсякденному житті (особливо у сферах медицини та охорони здоров'я), але ці теми складніші, оскільки вимагають врахувати реальний стан пострадянської економіки та недорозвиненість багатьох інституцій (приватної освіти чи страхової медицини) . Ми торкнемося їх пізніше.
Хабарі та характер Бога
Загалом прескриптивне біблійне вчення щодо хабарів є однозначним і послідовним, оскільки спирається на характер Самого Бога, який є безстороннім у Своєму суді. У своїй могутності Він не потребує «мотивації» до дії. У своєму багатстві Він не потребує «бонусів». У своєму всезнанні Він не потребує додаткових «підказок» як вчинити. У своїй справедливості Він здатний враховувати всі деталі, виносячи вердикт. У своїй доброті Він готовий милувати, і тому не потребує того, щоб Його додатково «задобрювали».
«бо Господь, Бог ваш Він Бог богів і Пан панів, Бог великий, сильний, та страшний, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме» (Повтор. Закону 10:17).
«Отож лютість нехай не намовить тебе до плескання в долоні, а окуп великий нехай не заверне з дороги тебе. Чи в біді допоможе твій зойк та всі зміцнення сили?»( Йов 36:18-19).
Хабарі в Торі
У Торі (П'ятикнижжя) регулятивні уривки абсолютно чітко говорять про неприпустимість хабарництва при винесенні судових рішень. Для нас, однак, цікавий не так сам факт заборони, як його обґрунтування.
«А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих» (Вихід 23:8).
«Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу, і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих» (Повторення Закону 16:19).
Мойсей говорить першому поколінню вихідців з Єгипту, а потім повторює другому – хабарі ведуть до духовної сліпоти та нездатності розрізняти між добром та злом. Справедлива та чуйна людина (у нашому випадку мова в першу чергу про суддю, або про старійшину, що виносить судові рішення), здатна на тонкі рішення з урахуванням безлічі факторів (а судити – це мистецтво) під впливом хабарів перетворюється на бездушний автомат, що діє за примітивною логікою ‒ «хто більше дасть». Говорячи про хабарі, ми часто говоримо про їхню шкоду для економіки та культури, забуваючи про згубний вплив на рівні окремо взятої людини-хабарника. Образ Божий втрачається не тільки у стосунках між людьми, а й у конкретній людині.
Хабарі в ранніх історичних книгах та літературі мудрості
Пізніше в історичних книгах Старого Заповіту ми бачимо численні, переважно негативні, приклади того, як цей принцип діяв на практиці (пам'ятайте, що ці книги здебільшого описові, і тому сам факт їхньої наявності в Біблії не повинен підбадьорювати нас слідувати поганому прикладу – швидше навпаки). Наприклад, сини Самуїла (першого пророка і де-факто останнього судді) не наслідували доброго прикладу батька, а почали шукати вигоду: брали подарунки і судили хибно. (1 Сам. 8:3).
Ми бачимо не так багато історичних випадків хабарництва в епоху об'єднаної монархії (царювання Саула, Давида та Соломона). Звичайно ж, та епоха залишила нам багато поетичних текстів і літературу мудрості, яких ми зараз торкнемося. Проте, «золоте століття Ізраїлю» (при всіх його проблемах, наприклад, з надлишковим насильством або багатоженством) характеризується як час загалом справедливого і безстороннього суду (кульмінаційною точкою тут став, звичайно ж, Соломон, див. знаменитий епізод щодо його суддівської мудрості в 1Цар.3: 16-28).
Проте старозавітні книги мудрості, основа яких була закладена в цю епоху, містять дуже ґрунтовне вчення про хабарі – як на макро, так і на мікро рівні. Особливо багатослівна щодо цього книга Приповістей. Важливо зазначити, що книга Приповістей містить не так заповіді як багатьом властиво їх тлумачити, а радше життєві спостереження та загальні закономірності.
Наприклад, Прип.15:27 проводить чіткий контраст між «зажерливим» та тим, «хто ненавидить подарунки», вказуючи, що перший «робить нещасним свій дім» ‒ чи то внаслідок кримінального переслідування, втрати репутації, появи ворогів чи нездатності продуктивно працювати. Останній же «житиме», що у старозавітньому розумінні означає повноту життя у всіх її сферах, а не просто фізичне виживання. Чи це значить, що такий сценарій буде виконуватися у всіх випадках? Ні, але загальна життєва закономірність (у довгостроковій перспективі) саме така.
- Наприклад, Прип. 17:8 порівнює хабар із чарівним каменем або амулетом, що надає людині «особливі здібності» швидко та успішно «вирішувати проблеми».
- Також Прип. 18:17 підкреслює, що високу посаду та кар'єрне зростання часом швидше і надійніше буває просто купити, ніж домагатися наполегливою працею.
- Прип. 21:14 вказує на «миротворчу» функцію хабарів, і те, що вони часто сприяють «пом'якшенню» можновладців щодо тих, хто провинився.
- Жоден із цих уривків не варто сприймати як керівництво до дії, але вони надають нам зібраності перед обличчям процвітанням корупціонерів навколо нас. Маючи надто спрощені погляди на Божу дію (а-ля «миттєва карма») і не бачачи «довготривалої перспективи», ми легко можемо занепасти духом (як Асаф у Псалмі 73).
Ізраїльський цар Менахем пізніше взяв приклад із тієї ситуації й також використав матеріальне заохочення вже для ассірійського царя Пула – цього разу не щоб спонукати до дій, а навпаки, щоб відвести агресію та забезпечити певний «дах». Храмового золота у Менахема під рукою не було (храм був у Південному Царстві), тому заради цієї угоди він просто ввів додатковий податок 50 сиклів З людини (ціна приблизно двох рабів), див. (2 Цар.15:19-21). Чи варто пояснювати, який вплив така корупція у вищих колах чинить на економіку країни загалом?
Слід зазначити, що в обох випадках підкуп приніс короткострокові результати (сирійці вчинили на користь Південного Царства, а ассирійці відступили від Північного). Проте ціною цього ефекту були довгострокові сумні наслідки. Занепад Храму призвів до занепаду народу в Юдеї, а ассірійці швидко почали «підвищувати ставки» і відкушувати нові шматки, тож незабаром відкупитися від них не було чим, і це тільки наблизило знищення Ізраїлю.
Хабарі в пророчих книгах
Пророк Амос, який служив у Північному Царстві приблизно в цей час (близько 760 р.) звинувачує місцеву знать у повсюдному зловживанні справедливістю – не лише на рівні вищих посадових осіб, а й щодо ставлення багатих до бідних (Амос 5:10-13). Знать брала подарунки хлібом (натуральними продуктами) і будувала собі розкішні особняки, а справедливий суд став настільки нечастим явищем, що праведникові в цей злий час залишалося тільки мовчати – змінити ситуацію словами було вже неможливо.
Ситуація в Південному Царстві була не набагато кращою. Пророк Міхей скрушно пише про юдейських керівників: «Наставлені руки на зло, щоб вправно чинити його, начальник жадає дарунків, суддя ж судить за плату, а великий говорить жадання своєї душі, і викривлюють все» (Мих. 7:3). Ситуація в Південному Царстві невдовзі також пройшла точку неповернення, і надій на швидке виправлення не лишилося. Сучасник Михея пророк Ісая в Іс. 3:15-19 обіцяє благословення фізичного позбавлення вірному залишку, тим хто «зневажає користь від утисків, утримує руки свої від хабарів ...». Описана в наступних розділах навала ассірійців на Юдею лише підтвердила серйозність цих попереджень.
Цікаво, що говорячи про Месію, Ісая так само торкається корупційного чинника, вказуючи, що Той «місто Моє побудує і відпустить вигнанців Моїх не за викуп і не за дарунка» (Іс. 45:13). У цьому сенсі Божий Помазаник буде в повноті відображати Божий характер, Його благі справи не матимуть прихованої користі, звільнення в’язнів (грішників) не буде ґрунтом для махінацій (як на жаль, це часто трапляється в умовах нинішньої «гібридної» війни).
Вавилонський полон і подальше перебування під владою персів стало для євреїв приводом на собі відчути «принади» придворної корупції в обох імперіях. Однією з найсильніших сторін Даниїла як політика (крім чудової здатності тлумачити сни, див. Даниїла 2) була також, за мірками тих часів, надприродна чистота від будь-яких можливих звинувачень у корупції (див. безплідні пошуки «компромату» Дан. 6). Даниїл своєю (і Божою) репутацією дорожив, тому навіть на дуже щедру пропозицію царя Валтасара відповів: «Твої дари нехай будуть тобі, а дарунки свої давай іншим» (Дан.5:17). Така відповідь виявилася мудрою, з огляду на перське вторгнення у той самий вечір.
Хабарі в Новому Заповіті
Оскільки вчення про корупцію та хабарі досить повно розкрито вже у Старому Заповіті, новозавітні автори не наводять ґрунтовного вчення щодо цього. Це вказує на ще один важливий герменевтичний принцип – відсутність або слабка представленість того чи іншого вчення в Новому Заповіті не говорить про його малозначущість в епоху Церкви, а просто посилає нас до більш повного одкровення. Проте в Євангеліях і книзі Дії ми бачимо кілька цікавих історичних справ, пов'язаних із корупцією.
Хабарі відіграли свою фатальну роль у зраді Ісуса Юдою за знамениті тридцять срібняків (цікаво, що сума відносно невелика, це ринкова вартість одного раба, внаслідок чого багато досліджень припускають більш політичний і символічний, ніж корисливий мотив Юди – наприклад, підштовхнути гаданого Месію до радикальних дій щодо повалення влади римлян). Саме такий дрібний, «рабський» еквівалент цієї суми підкреслює Захарія в месіанському пророцтві про цей епізод (Зах.11:12-13).
Згодом, після воскресіння Христа з мертвих, юдейські керівники за допомогою хабаря римським воїнам почали «проштовхувати» в маси правдоподібне (на їхній погляд) пояснення: «учні вкрали тіло, поки солдати спали» (Мат. 28:11-15). Це досить непоганий приклад зв'язку між хабарництвом та антихристиянською пропагандою.
Цікавий епізод із Симоном із Самарії, який пропонував апостолам за гроші купити силу Духа Святого (Дії 8:18-19) охарактеризувати непросто. Чи був це неосвічений прояв його минулого «бекграунду» до увірування (у стародавньому світі продаж заклинань та іншої окультної інформації був великим бізнесом, див. безліч спалених дорогих книг у Ефесі, Дії 19:18-20)? Або це була спроба дати хабаря високопоставленому релігійному діячеві (апостолу Павлу) заради отримання більшого впливу в своєму «приході» (таке тлумачення лягло в основу терміну «симонія», тобто купівля релігійних посад за гроші). Залишимо читачам право подумати на цю тему самостійно.
Ще одну «корупційну» новозавітну історію можна віднести до серії «це було б так смішно, якби не було так сумно». Апостол Павло протягом двох років вів довгі бесіди з особою, від якої безпосередньо залежало його визволення з кесарійської в'язниці ‒ Феліксом. Ми не знаємо точного змісту цих розмов, і наскільки Павло міг через них євангелізувати. Але, напевно, у цей час регулярно з’являлися тонкі й не дуже натяки від Фелікса на те, що у справі Павла «можна домовитися» (Дії 24:26-27а). Апостол не був налаштований на цей сценарій, і в результаті дочекався зміни корумпованого Фелікса на більш рішучого Феста, і той зрештою відправив Павла до Риму.
Проте, відмовившись від «каламутного» вирішення свого питання, Павло не гаяв часу задарма. З одного боку, він отримав перепочинок від інтенсивних місіонерських подорожей перед ривком до столиці. Звичайно, невгамовний Павло міг думати про ті можливості для особистого служіння, які він втрачає, сидячи у в'язниці. При цьому, ймовірно, саме протягом цих двох років Лука, особистий лікар і помічник Павла, під керівництвом і супервізією апостола зібрав весь необхідний матеріал для свого майбутнього Євангелія, особливо свідчення очевидців, благо Іудея та Галілея були відносно недалеко від Кесарії (Луки 1:4). Чи можна порівняти кількість людей, яких Павло міг би досягти особисто, якби він погодився на пропозицію Фелікса (не кажучи вже про вплив подібного кроку на репутацію Павла), з мільйонами тих, хто навернувся під час читання цієї Євангелії протягом століть? Це ще один приклад того, як відмова від участі в корупції завдала короткострокових втрат (2 роки у в'язниці), але Бог звернув це на довгострокове благо.
- Хабарі несумісні з Божим характером.
- Хабарі псують характер людини, яка бере в них участь (з будь-якого боку) і спотворюють її здатність до об'єктивного суду.
- Хабарі псують суспільство, наповнюючи його придушенням найслабших (тих, кому нема чого дати) і хибною пропагандою на користь гнобителів.
- Хабарі можуть дати короткострокову тактичну користь, але ведуть до довгострокових стратегічних втрат. Тому християнам на високих державних посадах треба бути вкрай обережними, щоб заради real-politik в ім'я швидкого успіху не закласти «міну уповільненої дії» для своїх країн. Той самий принцип можна перенести на керівників будь-якого рівня.
- Відмова від дачі чи прийняття хабарів може дати нам тимчасові незручності, але Бог сильний повернути це до нашого добра, плоду в служінні та до Його слави. Також відмова від хабарів посилює наше свідчення та репутацію в очах навколишнього світу.
Андрій Касмовіч, студент магістерської програми «Біблійні та богословські дослідження» Талботська школа богослов’я