Нам «давали» декілька днів. Бліцкриг не вдався, адже українці чудово пробігли «спринт стометрівки» в перші дні й тижні війни. Перший сценарій ворога було зламано, але тепер ми стоїмо перед викликом тривалої та виснажливої війни. Несподівано спринт перетворився на багатомісячний марафон, а ми всі знаходимося на біговій доріжці. Частина бігунів неминуче зійде з дистанції через виснаження. На фініші (після перемоги) ми не можемо впасти мертвими, адже там на фініші усе тільки починатиметься. Нам потрібні неабиякі сили, щоби не тільки вистояти та перемогти, але й потім відродитися… Гарний марафонець – живий марафонець! Кожному необхідно знайти такий темп, який саме йому під силу, який дозволяє «рівно дихати» і продовжувати жити та працювати в довготривалій перспективі. Тож, як жити під час тривалої війни?
- Живіть тут і зараз.
Ми застрягли між двома світами: минулим (до війни) і майбутнім (після війни). Застрягли в цілодобовому очікуванні. Фраза «ось після перемоги я…» звучить казково, проте є велика спокуса пропускати життя мимо себе. Подібний заморожений стан гальмує та обкрадає нас, адже ми не знаємо, скільки це продовжуватиметься та як закінчиться. Війна ‒ це новий період, в якому ми живемо. Період війни складний: у більшості людей відчуття страху, гніву та шоку трансформувалися у відчуття розгубленості, апатії (чи навпаки безперервної роботи) та великої втоми. Новий період вимагає перегляду та переоцінки цінностей, а інколи й нових напрямків руху. Визнайте новий період свого життя, визначте пріоритети, живіть в цьому періоді. Не критикуйте інших за їхні рішення, адже в кожного тепер своя «норма». Свідомо проживайте своє життя тут і зараз.
- Киснева маска – це не розкіш, а «маст хев».
Інколи ми думаємо про турботу про себе як про дорогий парфум, без якого можна обійтися, тим паче під час війни. На спринті можна й потерпіти з особистими потребами. Проте ігнорування своїх потреб під час марафону матиме жахливі наслідки. Турбота про себе це ваша «киснева маска», яку спочатку потрібно одягнути на себе. Ми віддаємо іншим зі своїх внутрішніх «запасів». Гарний служитель – той, якому є чим поділитися і чому навчити. Найкраща мама – врівноважена мама. Найкращий батько дбає не тільки фінансово, але й особисто. Знаходьте час для відпочинку, відмовившись від плаща Супермена. Всіх не врятуєте. Але врятуєте багатьох, якщо зможете це робити в довготривалій перспективі. Відпочивайте, бо напівмертвий кінь (виснажене тіло) далеко вас не довезе. Інколи найдуховніше, що ви можете зробити – це поспати.
- Розвивайте свою стійкість.
Яйце стає твердим, коли вариться. Не падайте духом, якщо вчора щось не вийшло. Не стресуйте, що сьогодні не все встигли. Марафон означає безперервний рух, але це не має бути шалена швидкість. Не порівнюйте себе з героями-кіборгами з Азовсталі. У кожного своє покликання, своя сфера відповідальності. Виконуйте своє покликання в родині, церкві, на роботі. І поступово покращуйте свою діяльність, крок за кроком. Розвивайте свою стійкість та гнучкість. І, врешті-решт, будьте психологічно готові до труднощів. Війна буде довгою, курси валют стрибатиме, ціни виростуть, буде складно. Життя прожити – не поле перейти. Тепер ми це розуміємо набагато глибше.
- Радійте – наповнюйте свої резервуари світла.
Щоб перенести великий біль війни, нам потрібні великі резервуари світла. Маленькі радощі дають надію на щось більше. Конкурс Євробачення не є найпопулярнішим серед українців, проте перемога Kalush Orchestra принесла нам багато радості й наповнила надією на ще більшу перемогу. Пісні, прогулянки в парку, смачна кава зі смаколиками, книжки, ігри з дітьми – це маленькі вогники радості, які зігрівають серце. Деякі кажуть, що недоречно радіти під час війни. Ми плачемо разом з жертвами війни, але навіть війна не повинна віднімати у нас смак до життя. Будемо святкувати життя, допоки ми живі! Шукайте радість і не плекайте в собі відчуття провини через нову куплену річ чи похід в кав’ярню, тим паче, що витрачені кошти піднімають економіку країни. Переживайте радість, але не тікайте в неї насильно 24/7, бо це неможливо.
- Відновіть зв’язки з близькими.
Війна внесла свої корективи навіть у стосунки з близькими та друзями. В багатьох людях ми розчарувалися. Війна піднімає в людях найкраще та найгірше. Інколи здається, що подібних друзів чи родичів взагалі не потрібно мати поруч, якщо вони підводять у такий складний період. Але таке життя в зламаному гріхом світі. У цьому марафоні нам разом відбудовувати країну, разом далі служити в церкві, зустрічатися в родинному колі. Пробачте тих, хто завинив перед вами. Самі також попросіть прощення. Хай Господь дасть нам сили для відновлення стосунків та їх укріплення. Зараз всім потрібна благодать. Проте необхідно розуміти, що не з усіма вдасться примиритися, адже для здорових стосунків потрібні зусилля обох сторін. Якщо ж ваш родич чи знайомий підтримує військові злочини Росії в Україні, не варто розраховувати на здорові стосунки. Нехай Бог буде суддею.
- Приймайте рішення, не пливіть за течією.
Період війни складний, він може паралізувати волю та здатність приймати рішення. Звісно, ми не бачимо всієї картини, проте необхідно рухатися далі. Якщо ви за кордоном, почніть вивчати мову, знайомтеся з культурою та «правилами життя», відведіть дітей у дитсадок чи школу. Діти мають розвиватися та спілкуватися з однолітками. Повернутися додому ви встигнете як тільки війна скінчиться. А ваші набуті навички й знання мови стануть вашою перевагою для майбутнього. Живіть усвідомлено, ставте короткострокові та довгострокові цілі. Війна не скасовує довгострокові цілі. Наприклад, ви мрієте гарно проповідувати, а цьому навчаються роками, тому рухайтеся до своєї цілі. Зараз як ніколи людям необхідно чути Слово. Вступайте до семінарії, навчайтеся, читайте, практикуйтеся. Війна змінює короткострокові цілі. Чимало людей втратили роботу, потрібно міняти кваліфікацію, здобувати нові вміння. Наразі є багато безкоштовних ресурсів, де ви можете нарешті довчити англійську чи опанувати щось нове (напр. Genius.space, Campster, Coursera). Проаналізуйте свою ситуацію, скорегуйте старі чи поставте нові цілі та рухайтеся вперед.
- Продовжуйте шукати Бога.
Покаяння, хрещення, членство в церкві ‒ не причини припиняти пошук Бога. «Пізнавай Його на всіх дорогах своїх» (Прип. 3:6). Пізнавайте Бога під час війни, під час своїх втрат і свого нового періоду життя. У кожному періоді життя Бог відкривається по-іншому, тому шукайте Його. Озвучуйте власні думки, щоби боротися з ними, наприклад: «Зараз я відчуваю, що один. Я відчуваю та думаю, що Бог залишив мене!». Коли ви озвучуєте свій стан, вам легше розрізнити власні відчуття від біблійної істини. Тому, озвучивши стан серця: «Думаю, що Бог залишив мене», проповідуйте собі істину: «Ісус обіцяв, що Він завжди буде поряд. Бог дуже мене любить і вже довів це!». Пізнання і надія на Бога відновлює сили, допомагає йти вперед і не занепадати духом (Іс. 40:31). Не дозвольте «диму» війни затягти весь небокрай вашого світобачення. Пошук Бога допомагає дивитися на цей період життя в світлі вічності та зберігати глибокий мир у серці.
- В чому сенс, якщо я можу загинути будь-якої миті?
Слушне запитання. Якби я знав, що завтра ракета прилетить в мій дім, чи є сенс сьогодні прибирати кімнату та працювати над післясесійним завданням в КБС? У Своїй мудрості Бог не відкриває нам майбутнього. Ми бачимо рівно стільки, щоби зробити наступний крок. Немає жодних гарантій, що післязавтра диплом мені знадобиться, кохана людина буде поряд, дитина виросте й любитиме Бога, а тіло буде здоровим, адже я щодня їв на сніданок вівсянку. Ми живемо в зламаному світі й мало що контролюємо! Проте допоки Бог дає життя, ми вибираємо поклонятися Йому, любити своїх рідних, мудро розпоряджатися Богом даними ресурсами. Якщо Бог вирішить покликати вас Додому, неважливо, чи ви в той момент служите людям в Харкові, чи гуляєте в Римі біля Колізею. А якщо Бог планує вас ще використовувати для Свого Царства, то й продовжить життя, де б ви не були. Однак це не значить, що можна ігнорувати сирени та видивлятися у вікні ракетні обстріли. Божа людина має бути мудрою та завбачливою. Тому йдемо вперед, працюємо, служимо, любимо. І нехай на все буде воля Господа.
Анна Гнатишина, викладачка КБС